У нашому розумінні сплачувати аліменти на утримання своєї дитини — це святий обов’язок того з батьків, хто після розлучення проживає окремо від своєї дитини. Така собі примусова фінансова допомога дітям, яка в чинному законодавстві розцінюється як форма участі в їхньому вихованні. Ось тільки ставлення до такого виховного моменту в нашому суспільстві різне. Одні вважають, що аліменти — це необхідність і без них неможливо виростити дитину. Інші виступають якщо не категорично, то помітно проти цього обов’язку, сприймаючи аліментну повинність як кару чи помсту колишньої дружини або чоловіка за невдале сімейне щастя.
Про те, хто «за», а хто «проти» аліментних виплат, здогадатися нескладно, особливо якщо взяти до уваги той факт, що їх отримувачами зазвичай стають жінки, яких суд у 99 випадках зі ста призначає опікунами дитини. Отже, й аліменти дістаються їм як матерям, котрих уповноважено розпоряджатися отриманими грошима до повноліття свого чада. А платниками аліментів є переважно чоловіки, тобто чиїсь чоловіки і батьки. І стягувати з них аліменти жінки можуть не тільки після офіційного розпаду сім’ї, в якій є дитина, а й під час спільного проживання. Інакше кажучи, з моменту, коли чоловік став батьком, він стає одночасно потенційним платником аліментів. Хоча сам термін «аліменти», який так міцно ввійшов у наше життя, під кутом правової лексики застосовується лише в тих випадках, коли втрачено нормальні сімейні стосунки. Але це не змінює суті справи, оскільки в реальному житті чоловікові все одно доводиться платити. Бо довести в суді, що до подачі дружиною позовної заяви до суду його матеріальна та натуральна (харчами і речами) допомога дитині була достатньою, вкрай складно. Оскільки на кожен такий факт батькові потрібно мати доказ у вигляді платіжного документа (чека або квитанції), що підтверджує купівлю тих чи інших речей або продуктів. Мало того, татові в суді потім іще доведеться довго доводити, що цей буханець хліба чи банан з’їла його дитина, а не він сам. Для цього вже потрібні покази свідків. А гарантій того, що в суді всерйоз займатимуться справою про стягнення з нього аліментів, на жаль, немає жодних. Як правило, рішення за такими позовами наші судді через надмірну завантаженість виносять дуже швидко, не заглиблюючись у подробиці... Якось один мій знайомий, у котрого колишня дружина спочатку відібрала квартиру, а тепер щомісяця стягує з нього 500 доларів на утримання доньки, при цьому не підпускаючи до дитини, недвозначно висловився з приводу присудження аліментів: мовляв, якби всі чоловіки знали про те, що їх чекає після народження діток, то нізащо не погодилися б обплутати себе сімейними путами. Хоча хто знає, можливо, серед нашої сильної половини людства є й такі татусі, котрі з радістю виплачують аліменти. Але якщо вони і є, то, гадаю, їх зовсім небагато. Оскільки в більшості випадків аліментна повинність сприймається батьками як несправедлива міра покарання. Одного разу мій викладач — інтелігентна людина, професор, академік — якось поскаржився мені, що його колишня дружина стягла з нього аліменти і тепер йому соромно з’являтися в бухгалтерії. Оскільки на нього підозріло дивляться дівчата-працівниці, котрі угледіли в його зарплатному листку рядок про стягнення аліментів. Отже — він поганий батько, оскільки ухилявся від свого обов’язку утримувати дитину, тому його колишній дружині довелося звертатися до суду. Хоча насправді мій викладач душі не чув у своїх дітях і вже точно не міг покинути їх напризволяще... Слід сказати, що не всі татусі такі совісні, як мій професор. Бувають «годувальники», які забувають про існування свого чада й зумисне ухиляються від сплати аліментів. Але з ухваленням нового Сімейного кодексу України з’явилося таке поняття, як... пеня за несплату аліментів. Здавалося б, який стосунок пеня має до обов’язку утримувати дитину? «Прямий, — відповідає автор СК України професор, академік, провідний спеціаліст у сфері сімейного та цивільного права Зореслава Ромовська. — Оскільки аліменти — це грошове зобов’язання, а за невиконання кожного грошового зобов’язання, наприклад, щодо сплати податку, за законом стягується пеня. У випадку з аліментами за кожен прострочений день нараховується 1%». У такому разі, якщо борг за аліментними виплатами становить один місяць — наприклад, січень, у якому 31 день, — то із суми, скажімо, 1 тис. грн. нараховується пеня в розмірі 310 грн. Оскільки Цивільний кодекс не передбачає стягування пені з пені, то за три місяці заборгованості (січень, лютий, березень) пеня з 3 тис. грн. становитиме 900 грн., і не більше. Слід також пам’ятати, що пеня не стягується, якщо чоловік покинув сім’ю, а дружина на нього чекає і не вимагає з нього аліментів через суд. Ця норма закону є застосовною лише тоді, коли йдеться про невиконання судового рішення, на що має бути офіційне підтвердження Державної виконавчої служби. Такий метод боротьби з неплатниками аліментів, на думку юристів, досить ефективний, оскільки в більшості випадків змушує замислитися несумлінних батьків про те, що в разі відмови сплачувати визначену судом суму він може втратити значно більше... Що ж до розміру стягуваної на утримання дитини суми, то в радянському законодавстві було точно визначено, що вона має становити 25% від заробітку. Такою нормою закону, за словами Зореслави Ромовської, за радянських часів були незадоволені чоловіки з високим рівнем доходів, які працювали на Північному полюсі, у шахті й льотчиками-випробувачами. Найчастіше їхня місячна зарплата перевищувала 3 тис. карбованців. Таким чином, аліменти на дитину, стягувані з батьків-шахтарів, нафтовиків і льотчиків, були значно більші, ніж зарплата вчителя. Отже, ідеться про певну несправедливість стосовно не лише батьків, а й їхніх дітей. Оскільки серед юристів, психологів і соціологів існує думка, що зайві гроші розбещують дитину. Як правило, діти багатих батьків не бажають учитися і часто скочуються до алкоголю й наркотиків. Тому виплати на їхнє утримання не мають перевищувати меж розумного, вважають юристи. «За моєї пам’яті був один випадок, коли синові народного депутата, в якого доходи в 2000 році були в межах 2 млн. дол., могли присудити 250 тис. дол. аліментних виплат, — розповідає Зореслава Ромовська. — За тими мірками це була надто велика сума. Тому зайшла мова про те, що в сімейному законодавстві має бути визначено межу у вигляді максимального розміру аліментних виплат. Чого поки що в нас не зроблено». Попри це, у СК України з’явилися й свої плюси, за які, за словами Зореслави Василівни, чоловіки — приватні підприємці винні їй філіжанку кави. Ідеться про відсутність обов’язкової 25-відсоткової межі стягування аліментів на дитину. Їхній розмір сьогодні встановлює суд, який, ухвалюючи рішення, зобов’язаний враховувати те, що ці виплати мають бути не менші ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини. Отже, дітям з шести до 18 років належить виплачувати не менш як 204 грн., а малюкам до шести років — близько 180 грн. А для тих дітей, чиї татусі не в змозі дати їм навіть цей мінімум, закон передбачає доплати з держбюджету. На думку законодавців, це нововведення могло поліпшити матеріальне становище багатьох українських дітлахів, якби під нього держава заклала відповідну матеріальну базу. На жаль, із цим в Україні є певні проблеми... Ще одним позитивним моментом для чоловіків може стати нововведення в сімейному праві у вигляді можливості здійснювати контроль за цільовим використанням аліментних виплат, тобто виключно на потреби дитини, і вимагати перерахування частини цих грошей на персональний рахунок свого чада. Щоправда, для цього потрібно звернутися до органу опіки та опікунства, який, за вашою заявою, зобов’язаний перевірити цільове використання аліментів. Якщо ж у ході перевірки буде виявлено, що не всі кошти з перерахованих матері аліментів ідуть на дитину, можна буде звернутися до суду з вимогою переказувати певну частину суми аліментних виплат на банківський рахунок. От тільки гарантій того, що цей позов суд задовольнить, мало. Оскільки серед суддів існує думка, що залишилася їм у спадок іще з радянських часів: нехай, мовляв, батько платить, а мати сама витрачає гроші на дитину так, як їй заманеться. Та хай там як, але з ухваленням нового СК України у татусів дитини з’явилося значно більше повноважень, ніж раніше. Щоправда, вони мають пам’ятати, що паралельно посилилося покарання за невиконання батьківських обов’язків. Так, якщо боржник злісно (!) ухиляється від сплати аліментів, Кримінальний кодекс передбачає притягнення до кримінальної відповідальності — позбавлення волі на строк до двох років. До того ж, якщо місце проживання платника невідоме, то, за ухвалою суду, його може бути оголошено в розшук, причому повністю за рахунок держави. Втім, на те, щоб знайти несумлінного татуся, а потім довести, що він злісно ухиляється від виконання свого батьківського обов’язку, потрібно витратити не один рік, купу грошей і нервів. Тому наші жінки йдуть на більш радикальні заходи — позбавляють чоловіків, які не беруть участі у вихованні своїх дітей, батьківських прав. Мало того, нині збільшилася кількість випадків, коли батько дитини за домовленістю з матір’ю сам оскаржує в суді своє батьківство. У результаті, якщо жінка підтвердить слова чоловіка, що він не є батьком її сина чи доньки, то суд задовольнить його позов. Після чого вона автоматично набуває статусу матері-одиначки, а з ним і можливість отримувати від держави певну фінансову допомогу. І таких випадків, коли батько, перебуваючи у змові з матір’ю, фактично відмовляється від своєї дитини, за словами Зореслави Ромовської, з кожним роком більшає. Добре це чи погано — відповісти складно, адже це особистий вибір кожного. Одне зрозуміло точно: цей вибір у більшості випадків зумовлений грошима, які для батьків і матерів у нашому суспільстві мають значно більше значення, ніж нормальні сімейні стосунки.
