Незадовільна матеріально-технічна база, недостатнє фінансування, неможливість забезпечити спортсменів безкоштовним навчанням, а ще не завжди розуміння чиновників — ці проблеми нині повисли тягарем на легкій атлетиці області. Як результат, дійшовши до певного рівня, атлети залишають Рівненщину, а іноді і спорт загалом. Про усе це читачам «РВ» розповів один з провідних місцевих фахівців з цього виду спорту, тренер ОШВСМ Андрій Попеляєв, найвище досягнення якого у бігу на 3000 м з перешкодами, як спортсмена, вже 27 років є рекордом України. Розпочали ж ми розмову з бронзової медалі, яку кілька тижнів тому у Швеції у складі національної збірної здобув його вихованець Вадим Слободенюк на командному чемпіонаті Європи.
— Ця медаль стала першою нагородою для Вадима на такому рівні у дорослому спорті, — розповідає п. Попеляєв. — До цього було «срібло» серед юніорів та молоді. І ось такий собі подарунок до 30-річчя. Вже дев’ять років він є чемпіоном України у бігу на 3000 м з перешкодами, втім, вище шостого місця на чемпіонатах Європи не піднімався. А тут не просто отримав медаль як член збірної, але й пробіг тактично грамотно, на останньому колі випередив більш іменитих суперників, фінішувавши четвертим. По завершенні чемпіонату серед тих, чий виступ був успішним, головний тренер нашої збірної назвав і Слободенюка. — Наскільки важливими та престижними є такі змагання, як командний чемпіонат Європи? — У складі збірної України поїхали найсильніші атлети. Питання стояло настільки жорстко, що відмова означала автоматичне відрахування зі збірної. Торік наша команда стала п’ятою, а цього разу було завдання увійти до трійки. Як результат збірна України програла лише росіянам та німцям, випередивши такі легкоатлетичні країни, як Великобританія та Франція. Система була така: перше місце спортсмена — 12 очок, дванадцяте — одне. Слободенюк став четвертим, отож приніс збірній дев’ять очок. — Чи є ще у Слободенюка в 30 років потенціал, щоб покращувати результати, насамперед на міжнародній арені? — Не так давно на цій дистанції спортсмен встановив рекорд Європи у віці 37 років. Так що Вадим нині у розквіті сил, і ми налаштовані на високі результати насамперед в Європі, оскільки на світовому рівні з кенійцями змагатися дуже складно. — Слободенюк не єдиний нині ваш вихованець, який показує високі результати? — Так, у мене ще тренується Михайло Іверук, який не так давно в Ялті виборов «бронзу» на чемпіонаті України у бігу на 10 км. Вже кілька років я працюю зі Світланою Станко, яка минулого року на чемпіонаті Європи з марафону в команді стала п’ятою. — Була інформація, що у Світлани є шанси пробитися на Олімпійські ігри до Лондона? — Ситуація зі Світланою не дуже проста. Після минулорічного чемпіонату Європи головний тренер збірної з марафону пообіцяв включити її до складу штатної збірної, профінансувати високогірну підготовку. Але згодом міністерство реорганізували, і її до збірної не включили, і на навчально-тренувальний збір у лютому до Кисловодська не відправили. Відтак, вона готувалася до сезону без важливого у марафоні високогірного збору. Та незважаючи на це, у квітні з хорошим результатом виграла марафон у Цюріху. Після цього тренер збірної її запросив на участь у чемпіонаті світу в Південній Кореї, де й буде проводитись відбір на Олімпійські ігри. З п’яти українських спортсменок путівки отримають дві найкращі. Ми пішли в обласний відділ фізкультури та спорту, щоб поцікавитися, чи буде з обласного бюджету фінансування підготовки до Олімпійських ігор, якщо ми здобудемо таке право. Перше, що ми почули від куратора легкої атлетики Миколи Дудуладенка, так це — для чого це їй потрібно. Начальник відділу Володимир Гуділін теж чіткої відповіді не дав, пообіцявши, що у разі потрапляння до заповітної двійки і при наявності фінансів буде намагатися допомогти. Після цього Світлана почала сумніватися, чи варто їй вкладати власні гроші у підготовку в такій невизначеній ситуації. Врешті-решт, з дітьми та чоловіком поїхала на відпочинок. А на чемпіонат світу тепер поїде спортсменка, яка слабша за неї. — Усім згаданим атлетам вже за тридцять, а чи є у вас молоді та перспективні? — Найперспективніша нині Наталія Прищепа, вона була другою як на юнацькому, так і на юніорському чемпіонаті України. Днями вона разом з іншою рівнянкою Катериною Климюк виступала на юнацькому чемпіонаті світу у французькому Ліллі у бігу на 800 м, де, щоправда, медалей не здобула. — Наші легкоатлети доволі успішно виступають на різноманітних юнацьких міжнародних форумах, а ось коли настає час переходу у дорослий спорт, вони зникають, у чому причина? — Як правило, в юнацькому віці спортсмена готує один тренер, а на дорослому рівні — інший. При цьому змінюється система підготовки, що негативно впливає на результат. У цьому плані нині у мене тісна співпраця з тренером ДЮСШ «Колос» Михайлом Романчуком. Він готує молодь, а я дорослих. Тренування ми проводимо разом, що для молоді дуже важливо. Наталя Прищепа стала першою, хто завдяки цій співпраці перейшов з ДЮСШ «Колос» до ОШВСМ. Впевнений, за такими тренерськими бригадами майбутнє. Інша, більш складна проблема — як втримати спортсмена на Рівненщині. Талановиті діти після закінчення спортшколи їдуть до Києва, Донецька, Львова. — І як же вирішити цю проблему? — Тут важливо вирішити кілька моментів. По-перше, забезпечити спортсмена можливістю безкоштовно навчатися у вузі. Чув, ніби в РДГУ планують відкрити факультет фізвиховання, це було б дуже добре. По-друге, необхідно організувати належне фінансування. І, нарешті, третє болюче питання — база. Стадіон розвалюється, тренуватися немає де, особливо взимку. Доводиться провідних атлетів відправляти на збори, а це знов-таки гроші. — Наскільки складно нині відібрати дітей до занять легкою атлетикою? — Відбору як такого немає. Тренер не відбирає найкращих, він обирає серед тих, хто має хоч якісь дані. Самі діти на стадіон взагалі не приходять. Тренери ходять по школах, переконують, зацікавлюють. Зацікавити дитину заняттями спортом — це своєрідний тренерський талант. — Відтак, чи можна говорити, що нині легка атлетика в області занепадає? — Незважаючи на все сказане, ні. На усіх чемпіонатах України, як дорослих, так і юнацьких, ми стабільно дев’яті-дванадцяті. Тому про жодний спад я б не говорив.
