Цьогорічний гала-концерт фестивалю «Тарас Бульба» розпочався досить незвично — перед рок-публікою вийшла співати рівенська естрадна співачка Аніта. Під кінець другої пісні було помітно, що роздратована спочатку маса рокерів починала потрохи рухатись під не зовсім «попсові» ритми. Сама співачка каже, що дуже хвилювалася, оскільки ледь не вперше їй довелося співати перед такою публікою.
— Зараз у мене дві домівки — у Львові, де я навчаюсь на режисерському факультеті державного училища культури та мистецтв, і в Рівному, й навіть не знаю, яка з них рідніша. Зараз я працюю з людьми, котрі вірять у мене, а це Андрій Гордєєв, Павло Недзєльський та інші, намагаються втілити наші ідеї в життя, допомагають записувати нові пісні на студії «Глорія», яка вже переїхала до Києва. Разом ми намагаємося створити новий образ Аніти — я більше не хочу страждати, а прагну бути впевненою. Зараз у моїх піснях помітна сила, утвердження, впевненість. Звісно, через це трохи змінився музичний стиль — якщо раніше я співала переважно «попсу», то в нових піснях більше рокових ритмів. Для непоганого «живого» звучання ми хочемо зібрати ще й музикантів. — Відомо, що гарному музиканту для здобуття популярності необхідно переїжджати до великих міст. Ти свою «розкрутку» пов’язуєш із якими краями? — Не буду скромничати, але це, мабуть, Москва. Ми навіть маємо певні пропозиції, але вони поки тримаються в секреті. Реалізовувати всі ці задумки ми зможемо лише тоді, коли станемо на ноги, коли будемо готовими «вибухнути». Мені важко сказати, скільки часу для цього потрібно, єдине, в чому я впевнена — так це те, що робота, цілеспрямована та правильна, триває. Все залежить від часу, геніальності наших ідей і мого старання. — Чи виникали в тебе думки свою подальшу долю пов’язати із «більш серйознішим заняттям», ніж музика? — Окрім як співачкою, я себе більше ніким не бачу. Колись давно мріяла стати журналісткою. На всяк випадок, якщо щось там у співочій кар’єрі не складеться, я вирішила навчатися на режисера — мені подобається театр, тим більше, що там теж необхідно мати вокальні здібності. Проте я вже одинадцять років співаю і не хочу тупцювати на одному місці, а професійно розвиватися. Сподіваюсь, що в наступному році так і буде. — Тобто саме тоді рівняни почують Аніту на FM-радіо та побачать на телеканалах? — Ти знаєш, всі ці елементи розкрутки можна було робити й зараз — ми вже маємо непоганий музичний матеріал, я ці пісні дуже люблю. Це вже банальність, але не хотілося б робити ротацію якоїсь однієї пісні, поки немає альбому. Компакт-диск має бути продуманим і цілісним — це наша мета, до якої ми йдемо. Мені чомусь здається, що говорити про диск як про реальну річ можна буде через рік. — Скільки б не записувався артист, він не може існувати без концертів. Як складається твоє гастрольне життя? — Концертів я даю небагато, проте не жалкую. Виступати на якихось імпровізованих сценах без пристойного звуку та реклами я б не хотіла. Хоча вважають, що будь-який виступ іде артисту на користь, але якщо так, то я ніколи не вийду з того образу маленької дівчинки з непоганим голоском. А я хочу, щоб мене сприймали як більш професійного виконавця. Тому мені здається, що краще виступати на гарних сценах, нехай їх навіть буде менше. — Від училища часто просять виступити? — Хоч я з режисерського факультету, мене дуже часто кличуть щось там поспівати, навіть більше, ніж інших студентів. Нещодавно ми з моїм другом ставили невелику виставу про один день з життя співачки. Це було про мене — автор не попередив, що пише про моє особисте життя, про речі, які я й сама в собі не помічала. У нас вийшов такий собі міні-мюзикл з багатьма другорядними акторами, який багатьох вразив, і якщо я даватиму колись сольні виступи, то певні моменти звідти я обов’язково вставлю. — У кожного артиста курйози на сцені — річ обов’язкова. Щось цікаве про себе розкажеш? — Найчастіше на сцені забуваю слова пісень. Я принципово не співаю під «плюс», але іноді таке трапляється, що починаю другий куплет словами першого чи навпаки, або ще щось подібне. Декілька років тому на багатьох концертах ми співали в дуеті з Оленою Синьчук — і вона іноді дивилась на мене круглими очима, даючи зрозуміти, що я співаю щось не те.
