Громадський транспорт, такий як маршрутки, повинен бути не тільки зручним, а й безпечним. А чи завжди це так? Чи щодня водії проходять обстеження, а маршрутні таксі — техогляд? Чи щодня вони дотримуються графіка руху? Цього ми не знаємо. Але щодня ми, пасажири, сідаючи у маршрутки, не остерігаючись, довіряємо своє життя водію, сподіваючись, що він — професійний та уважний. Проте часом, сівши у маршрутку, жалкуємо, що обрали саме цю.
Обідня перерва. На вулицях міста безліч заклопотаних людей. А маршрутки переповнені. На зупинці біля ринку чекаю свою. 33-тя під’їхала за якихось 10 хвилин, але не зупинилась, лиш трохи пригальмувала, тож пасажири на ходу намагалися заскочити в салон. Звичайно пенсіонери та інваліди заскочити у громадський транспорт не встигли. Шофер забуває зачинити двері і додає газу. “Почалось!” — подумала я, вмостившись біля вікна. І мала рацію. Виїзджаючи на головну дорогу, пан шофер не пропустив машини з зустрічної смуги, і не загальмува. З одного боку у нас ледь не врізалась легкова машина, з іншого — нас ледь не придушив тролейбус. Дяка Богу, що ті водії зупинились, пропустивши нашого навіженого. На зупинці він, звичайно, не зупинився, поїхав далі, додавивши більше газу. Тим часом у салоні переповненої маршрутки люди обговорюють маневри їзди того, кому на кілька хвилин довірили свої життя, і вже встигли пожалкувати про це. Одні у весь голос нарікали і повчали водія, що не варто так робити, інші мовчки вчепились у поручні й кивали головами. І я собі тихо бунтувала. Та ось нова зупинка. Пан водій навіть зупинився, взяв нових пасажирів. Рушили. Та ні здалось, що все нормально, водій маршрутки знову уявив себе Джейсоном Стетхемом у ролі “Перевізника” чи Шумахером “Формули 1”. Хоч на жодного з них він і не був схожим. Худий брюнет неспортивної зовнішності років 35 не підпадає під опис гонщика. Підїзджаючи до зупинки, водій різко загальмував перед світлофором, і дівчина, що планувала на тій зупинці виходити, вклалась туди, куди мала класти гроші за проїзд. Ще декілька зупинок... І, нарешті, моя. З полегшенням стаю на тверду землю. На щастя, усі, хто їхав зі мною у тій маршрутці довгих 20 хвилин, лишились живі.
