Розігрувався останній акт трагедії під назвою громадянська війна. Біля розгромленого білокозачого обозу п’ятнадцятирічний підліток знаходить польову сумку, вщерть набиту паперами. Чотирьох класів гімназії більш ніж достатньо, щоб розібрати рукописні рядки. «Не сохами-то славная землюшка наша распахана. Распахана наша землюшка лошадиными копытами…»
…20-ті роки. Десь на півдні Франції духовний сан приймає колишній білогвардійський офіцер. Вражений кривавістю братовбивчої бійні, він звертається до Бога. Віднині земні пристрасті не для нього — високоосвіченого козачого підполковника. Невдовзі у Росії виходить із друку перший том роману-епопеї 20-річного вундеркінда з народу. У грандіозній панорамі — 860 талановито прописаних персонажів. …30-роки. Опергрупа НКВС отримує секретне завдання — ліквідувати на півдні Франції православного богослова — небезпечного для країни Рад. Священик, завдяки Богу і минулому бойовому досвіду, дивом рятується. Однак кращі кілери Радянського Союзу гасають за ним усією Європою. Принагідно втікач у рясі дізнається, що він незаконнонароджений син одного з Великих князів Романових, і в Швейцарії його очікує ласий шматок спадщини. …60-ті роки. Пасторальна картинка десь у Новій Зеландії. Овечки мирно пасуться на фоні пейзажів, оспіваних Пітером Джексоном у «Володарях Кілець». На багатому ранчо доживає віку старенький батюшка. Доживає у любові та злагоді і з собою, і з навколишніми — він відомий у всій країні благодійник і меценат. Одного разу батюшка вмикає телевізор, концерт Beatles перериває повідомлення із Стокгольма. Король Густав VI вручає Нобелівську премію відомому радянському письменнику, комуністу Михайлу Шолохову. Шолохов порушує традицію — чи то прислуховуючись до порад однопартійців, чи то демонструючи власну невихованість, він не схиляє голову перед монархом, як того вимагає етикет. Найкращий роман 1965 року — написаний на початку ХІХ століття «Тихий Дон». Крупний план — сльоза повільно скочується зморшкуватою щокою старого новозеландця. Це він справжній автор цієї геніальної книги, принаймні її романтично-поетичної, антибільшовицької основи. Це його рукопис, втрачений посеред бою у далекому 1920 році знайшов кмітливий хлопчак Михайло. У старого немає ні почуття образи, ні заздрощів, ні обурення. Він згадав, як ця його книга, невдячна дитина, ледве не відібрала у батька життя у 30-х. Чутки про плагіат поповзли одразу з виходом роману у 1928 році. Радянські спецслужби вирахували, хто справжній автор. Сталін не міг дозволити, щоб роман №1 Радянського Союзу належав перу білогвардійця. Дякую тобі, Михайле, що ти врятував життя цій моїй не доглянутій батьком дитині, усиновив, дав своє ім’я, виховав як умів і вивів у люди. Старий умиротворено заплющує очі… Титри, сльози і шмарклі ридаючого кінозалу. Хто він, загадковий анонім? Хто він, цей великий із великих… акторів, якому довірили головну роль? Безруков? А може, Миронов? Як вам такий сценарій? Скажете. маячня. Ви не знаєте, на що здатний Голлівуд у гонитві за прибутками. Драматург Вільям Шекспір — незаконнонароджене дитя самої «незайманої королеви» Єлизавети І і він же одночасно батько її чергової дитини. Ось вам вищий пілотаж голлівудського сценарного мистецтва. Одного разу режисер Роланд Емеріх запропонував своїм продюсерам — «чи не замахнутися нам на Вільяма, на нашого, на Шекспіра?». І замахнувся. Шекспір — не автор №1 світової літератури. Всі його п’єси і сонети написала інша людина — граф Де Ла Вер Оксфордський. Бо тільки освічений розумний аристократ ладен написати такі видатні твори, а не напівграмотний син простого народу. Більше того, Шекспір — нечистий на руку, цинічний, рішучий негідник і вбивця. Емеріх справу свою добре знає. Це він відчиняв для нас «Зоряну Браму», лякав «Годзіллою» і «2012-м» роком, вчив патріотизму у «Патріоті» і навіть розчулив відомого американофоба Жириновського «Днем Незалежності». Якщо він береться за справу, знайте, актори будуть із бездоганною британською репутацією, комп’ютерний Лондон виглядатиме достовірніше за справжній. А костюми будуть такі неймовірні, що «Оскара» можна давати авансом до початку церемонії. Сюжет — Дюма, Вальтер Скотт, Майн Рід і Емеріх в одній бляшанці. Ідейне посилання — мистецтву від політики ні сховатись, ні втекти. Адресат Роландової пісні — глядач, який полюбляє заплутані псевдоісторичні драми з авантюрно-пригодницькими домішками. Потрібно відмітити той факт, що на бренд «Шекспір» претендують і інші достойні кандидатури. Серед них найпомітніша постать сера Френсіса Бекона. Якщо прокатна доля картини Емеріха буде вдалою, нас може очікувати й альтернативна версія «Аноніма». А тим часом телеканал ВВС наприкінці 2011 року випускає черговий міні-серіал із рімейків шекспірівських п’єс. І що дивно, зовсім не дратує сучасний офісний антураж. Глядач повністю у полоні вічних тем і чар загадкового аноніма на ім’я Шекспір.
