Виповнилося 115 років від дня народження архітектора Бориса Андрєєва. Спроєктовані ним будівлі й донині є окрасою Рівного: за його проєктом відбудовували старе приміщення нинішньої школи № 15 на вулиці Пушкіна, міської лікарні на вулиці Драгоманова, зводили готель «Рівне» та гастроном з ротондою на Соборній. Андрєєв тонко відчував архітектурне «звучання» міста.
Народився Борис Андрєєв на Хмельниччині у 1907 році, а в 1925 — закінчив Рівненську російську приватну гімназію. Саме до Рівного він і повернувся восени 1936-го, з дипломом інженера-архітектора, який отримав у Чехословаччині, закінчивши Празький політехнічний інститут. Однак влада відмовила йому в постійному проживанні в Рівному, яке на той час було територією Польщі. Лише в 1939 році отримав він паспорт чужинця Польської держави із забороною пересуватися територіями деяких воєводств. Щоб провідати рідних у Рівному, мусив попередньо узгоджувати свій приїзд із владою.
Головпоштамт — перша архітектурна спроба
Молодий і здібний архітектор не міг проявити себе, не маючи роботи. Хтозна, як би склалася його творча доля, якби у 1936 році випадково Борис Андрєєв не потрапив у групу розробників інтер’єру головпоштамту, що на сучасній Соборній, будівництво якого саме тоді завершилося.
Молодому фахівцеві доручили розробити інтер’єр операційної зали, який, як і зовнішній вигляд будівлі, збереглися до наших часів майже без змін. Забігаючи наперед, зауважу, що в 1965 році за проєктом Андрєєва було здійснено реконструкцію головпоштамту — прибудовано приміщення на вулиці Міцкевича.
У 1936 році, використовуючи родинні зв’язки, Борис Андрєєв отримав офіційну роботу за фахом — у бюро будівельно-проєктних робіт інженера Сергія Нєменського. Проте й тут молодому даруванню не щастило. Попри те, що автором багатьох проєктів був саме він, прізвище його ніде не фігурувало. Бо документацію підписував сам пан Нєменський. До наших днів зберігся один із котеджів у селі Старомильськ поблизу Здолбунова, спроєктованих Андрєєвим для чеської родини. Будинок зведено у новітньому для того часу стилі — конструктивізму. Щоправда, нині він «обріс» усілякими прибудовами. Але впізнати руку талановитого зодчого все ж таки можна.
Лише в 1939 році в 32-річному віці Борис Андрєєв нарешті отримав можливість цілком присвятити себе улюбленій справі. Проте всі плани порушила Друга світова війна. Під час окупації Борис Андрєєв працював у технічному відділі гебітскомісаріату, який розміщувався у теперішньому будинку міграційної служби на вулиці 16 Липня, 6. З вікон його кабінету добре проглядався Свято-Воскресенський собор, який полюбляв малювати Андрєєв.
Мало не поплатився за «надмірності»
Як не дивно, але Андрєєву вдалося уникнути повоєнних репресій, і він був одним з перших професійних архітекторів, які піднімали Рівне з руїн. Зокрема, за його проєктом відбудовували старе приміщення нинішньої школи № 15 на вулиці Пушкіна, міської лікарні на вулиці Драгоманова, 9, зводили готель «Рівне».
У 1950 році за проєктом Андрєєва на місці розбомбленого приміщення міського театру Зафрана на теперішній вулиці Петлюри зведено будівлю «Облпроекту», — нині так званий Народний дім. На 50-60-ті роки, коли Борис Андрєєв працював головним архітектором «Облпроекту», якраз і припадає найбільш плідний період його творчості.
Саме тоді з’явилися в Рівному будівлі, які й донині є окрасою нашого міста. За одну з таких архітектор мало не поплатився. Ідеться про 100-квартирний житловий будинок з аркою на Соборній, 15, зведений у першій половині 50-х років. Навіть ескізи ліпнини з українськими етнічними елементами, що прикрашає фасад будинку, архітектор розробляв власноруч. Хоча будувати так тоді було небезпечно. Постанова ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР 1955 року «Про усунення надмірностей в проектуванні і будівництві» могла перекреслити все задумане. А за так звані надмірності запросто можна було потрапити до списку «ворогів народу». Аби отримати дозвіл на зведення цього будинку в спроєктованому Андрєєвим вигляді, йому довелося їхати до Москви.
На жаль, не все задумане талановитим архітектором втілювалося у життя так, як передбачали його проєкти. Зокрема, через те, що несучі бетонні конструкції міського стадіону «Авангард» (одним з авторів проєкту також був Андрєєв) було зроблено без урахування його зауважень, вони почали руйнуватися. Однак зали для тренувань і навіс над головною трибуною — задумки Бориса Андрєєва — було втілено.
За спогадами колег архітектора, на схилі літ він дуже полюбляв приходити до міського парку імені Шевченка, щоб пограти в шахи із завсідниками шахового клубу. До речі, ескізні проєкти оновлення літньої естради парку та приміщення для озвучення, так званої радіорубки, що поряд з естрадою, розробляв також Борис Андрєєв. Однак через брак коштів реконструкцію у 1985 році робили поспіхом, за кілька місяців. При цьому так «спростивши» проєкт, що вийшов такий собі черговий безликий зразок «типової» радянської архітектури.
Гастроном «Ровно» — студентський проєкт Андрєєва
У 1948 році тодішню центральну вулицю міста Сталіна (нині Соборна) у районі центрального продовольчого ринку прикрасив триповерховий житловий будинок з ротондою на даху. А на першому поверсі його розмістився перший у Рівному центральний гастроном з назвою «Ровно». Попри внесені за понад піввіку численні «поправки», ще й досі притягують погляд оригінальної конфігурації вікна, оздоблені наличниками, що імітують масивну кам’яну кладку, пілястри, декоративний ліхтар у вигляді ротонди з колонами, що завершує будівлю. Ця споруда була гордістю повоєнного міста. Ідею такого оздоблення Андрєєв узяв із свого власного студентського курсового проєкту.
Небаченим для тогочасного Рівного був й інтер’єр магазину: великі прозорі вітрини, окремі для кожного відділу, простора зала з колонами і високою стелею, яскраві великі люстри, плитка на підлозі та візерунчасте оздоблення на стінах. Кілька десятиліть гастроном був єдиним у місті — і за асортиментом, і за зовнішнім виглядом — торговим закладом такого масштабу. Нині його внутрішній вигляд змінився невпізнанно.
Житловий будинок навпроти гастроному, який називали «обкомівським», бо селилися там працівники апарату обласного комітету партії, також зведено за проєктом Бориса Андрєєва.
Спадщина архітектора — в музеї
Борис Андрєєв прожив 92 роки, віддавши свої сили не лише розбудові міста, а й вихованню архітекторів Рівного. Усі, хто знав цього чоловіка, вважають, що його внесок у розбудову міста досі не визнано на належному рівні.
Уже перебуваючи на пенсії, в 1980 році, Борис Павлович переміг у конкурсі на кращі житлові та громадські споруди року. А саме — за високу якість прив’язки до навколишнього середовища проєкту обласної наукової бібліотеки на вулиці Короленка (на Лебединці).
У 1985 році за багатолітню творчу діяльність і активну участь у роботі Спілки архітекторів Бориса Андрєєва відзначили почесною грамотою. Міська влада спромоглася (за поданням обласного осередку Спілки архітекторів України) віддячити обдарованому зодчому, увічнивши його ім’я в одній з вулиць житлового масиву на вул. Макарова-Павлюченка-Вербовій.
Домашній архів Бориса Андрєєва зберігається в обласному краєзнавчому музеї, очікуючи на вивчення та гідну оцінку.
Світлана КАЛЬКО,
РетроРівне.
