В одну мить осиротіли одразу чотири рівненські родини.
4 січня на Харківщині загинули рівняни Богдан «Камінь» Гордійчук, Василь «Удав» Удодик, Олександр «Камиш» Ліщук із Рокитнівщини і Юрій «Кузя» Кузмічь із Березнівщини.
Богдан Гордійчук народився в селі Золотолин. Там же пішов у школу, а згодом сім’я переїхала у Рівне.
«Богдан народився у родині інтелігенції: тато ветлікар, я — викладала в інституті та працювала в журналістиці. Тож і виховання він мав особливе. Це були часи Перебудови, ми зняли червоних ідолів, потрібно було їх кимось замінити. То для нього заміною стали книги — пригодницькі романи, історичні твори. Він багато читав про козацтво, про нашу історію. Навчався у музичній школі, грав на бандурі. Так і виріс творчим, патріотом та з незгасаючою жагою до дій та життя», - розповідає мама Героя Людмила.
Богдан продовжив навчання в автотранспортному технікумі. Проте відчував себе не на місці — шукав справжнє покликання. Пробував себе в журналістиці, рекламі, мав чудові задатки менеджера. Займався реалізацією каменю, працював менеджером у «Вікна Steko», в останній рік працював у службі таксі 305.
Згодом чоловік рік воював у зоні АТО, коли ж повернувся додому — одружився, у нього народився син Степан.
24 лютого Богдан Гордійчук розрахувався з роботи, а вже наступного дня був у Макарові під Києвом. Коли ж рашисти відступили, його з побратимами відібрали в бригаду спецпризначенців.
Остання операція відбувалася на Харківщині за кілька кілометрів від російського кордону. Бійці повертались після вдало проведеної операції. Автівка, в якій їхали воїни, наїхала на міну. 4 січня на світанку 39-річний старший солдат Богдан Гордійчук загинув.
Василь Удодик народився в Рівному, навчався в школі №8. Після 9 класу вступив у Рівненський технічний фаховий коледж НУВГП на слюсара-механіка.
Строкову службу в армії проходив у Львові, а в 2014 році добровольцем вирушив у зону проведення антитерористичної операції.
«В АТО він прослужив рік, а просто жив, працював на автомийці, СТО, а згодом експедитором. А в жовтні 2020 року у них з коханою народилася донечка. Василь з Мариною хотіли офіційно оформити стосунки, коли він приїжджав у грудні у відпустку, але на війні загинув її тато, тому відклали…» - розповідає сестра Героя Людмила.
Василь мало розповідав рідним про війну – не хотів, щоб переживали, беріг рідних від жахів, які довелося побачити.
Коли ж розпочалася війна у лютому, Василь не вагався. Він відправив дружину з донечкою до мами, а сам зустрівся з побратимами з Рівного та області, яких знав іще з АТО, й вирушив на захист країни.
«Він би ніколи не зробив нікому зла, надзвичайно добрий та турботливий. Василь завжди намагався нас вберегти, не хотів зайвий раз хвилювати. У нього завжди все було нормально. Найважче він переживав загибель побратимів, тоді мав із кимось говорити. Але й тоді міг сказати, що є загиблий, але не розповідав, що саме сталося… А ще він надзвичайно довіряв хлопцям, з якими служив. Вони всі наші, з Рівненщини, разом іще з антитерористичної операції, їхали на війну разом, там були разом, і на жаль, загинули теж разом…» - пригадує сестра.
33-річний Василь Удодик загинув 4 січня на Харківщині.
Прощання з чотирма Героями відбудеться 7 січня об 11.00 на майдані Незалежності.
Чин похорону відбудеться о 12.00 в Свято-Покровському кафедральному соборі.
Богдана Гордійчука й Василя Удодика поховають на кладовищі «Нове», а Олександр Ліщук і Юрій Кузмічь вирушать далі додому.
