З Ніною Василівною Коротковою — так звали першу дружину Березовського — познайомився він у Лісотехнічному інституті; майбутня дружина навчалася на два курси нижче. Жила вона неподалік від Лісотеху, на станції «Тарасовка», де в її мами — продавця в райпо був власний будинок із палісадником. До раннього шлюбу сина Ганна Олександрівна поставилася без особливого ентузіазму: росіянка, ще й з простих. Ділити з будь-ким ненаглядного сина Ганна Олександрівна не хотіла, але довелося змиритися навіть із тим, що молодята переїхали до них із чоловіком у квартиру, між іншим, двокімнатну. Поки жили вони чотирьох — це було ще півбіди. Але незабаром, у 1971-му, на світ з’явився первісток: дочка Ліза, майбутня героїня скандальної світської хроніки. Основний тягар виховання ліг, природно, на плечі бабусі: молодятам було не до того.
ШАТРОВ СТАВ «ДАХОМ» ...Чомусь ніхто з дослідників Бориса Абрамовича не задумувався дотепер над очевидним питанням: як вийшло, що ще в соціалістичну епоху мало кому відомий комерсант, не маючи волохатої «руки», за лічений час відкрив мережу дилерських центрів, побудував перший у Москві приватний (!) автосалон. Тим часом у цього німого запитання є цілком відчутна відповідь: Михайло Шатров. Саме його вплив і протекція допомогли Березовському на початкових порах розкрутити «ЛогоВАЗ». Висловлюючись сучасним лексиконом, Шатров став для Березовського своєрідним «дахом»: секретар СТД регулярно ходив до своїх високопоставлених шанувальників, лобіюючи інтереси «ЛогоВАЗу». Втім, не одне тільки це притягувало в Березовському Шатрова: до моменту їхнього знайомства драматург активно носився з ідеєю будівництва в Москві міжнародного театрального центру. За намірами Шатрова — людини, яка відрізнялася патологічною жадібністю, цей проект повинен був у буквальному значенні слова озолотити його творців. По суті, мова йшла про створення першого в Радянському Союзі багатофункціонального комерційно-розважального центру; театральна частина становила в ньому лише невеличку частину. Для Станіславського театр розпочинався з вішалки, для Шатрова — із магазинів і ресторанів. Ця ідея припала Березовському до душі, вона була вигідною з усіх поглядів — і комерційно, і політично. Спочатку проект просувався дуже успішно, але потім тандем Шатрова — Березовського зненацька дав тріщину. У кращих традиціях драматургії виною усьому стала жінка: типове «шерше ля фам». До того моменту Березовський прожив зі своєю дружиною Ніною понад два десятки років, народивши на світ дочок Катю і Лізу. Можливо, у студентські роки Ніна Березовська і була привабливою, але до кінця 1980-х вона представляла собою типовий образ середньостатистичної радянської домогосподарки, замученої стоянням біля плити і штурмом черг. Навряд чи подібна картина відповідала уявленням Березовського про жіночий ідеал, але в умовах соціалістичної дійсності, з її парткомівськими автодафе і розносами за аморалку, ні про що інше він і думати не наважувався. Та й дочкам, особливо молодшій, улюбленій, був потрібен батько. А ось амбіційному бізнесмену потрібно було зовсім інше... Галина Бешарова — так звали його нову симпатію — володіла як мінімум трьома перевагами перед законною дружиною: вона була порівняно молода (на 12 років молодша за Березовського), вродлива і зовсім не балувана: її тато Абдулхай працював сантехніком у ЖЕКу, а брат — м’ясником у гастрономі. Сама Галина трудилася в Інституті машинобудування імені Благонравова на скромній ставці інженера лабораторії газового мастила. Познайомився з нею Борис Абрамович на якійсь вечірці. Це була, мабуть, перша жінка, яка безкорисливо відповіла йому взаємністю. Більше того: Галина заглядала своєму залицяльнику в рот, уважно вислуховувала усі його розповіді; порівняно з татом-сантехніком і численними татарськими родичами, які працювали носіями на вокзалі (це був їхній родинний промисел), Березовський здавався їй чи не надлюдиною. В одному із своїх інтерв’ю Березовський якось обмовився: — Порівняно нещодавно я дізнався, що в російській мові не було слова «любити». Його заміняли словом «шкодувати». Не знаю, може, те, що я зараз скажу, видасться неприємним або образливим комусь із моїх близьких і коханих жінок, але я завжди їх усіх шкодував. Галина подарувала Березовському можливість шкодувати її, відчути свою перевагу і силу; про щось подібне він мріяв завжди. Особливо зручним виявилося те, що в Галини була своя, окрема житлоплоща: вони поперемінно зустрічалися то на квартирі приятеля його юності, то тут, де завжди його чекали смачні татарські ласощі, а також чистота і затишок. З грошима проблем тепер не було, він повністю міг утримувати два будинки відразу. Навіть після того, як у квітні 1989-го в них із Галиною народився первісток, Борис Абрамович не поспішав робити різких рухів: егоїст, він завжди віддавав перевагу жити так, як зручніше йому одному; хоча хлопчика і записав на своє ім’я. Лише коли малюку — назвали його Артемом — виповнилося два з половиною роки, велелюбний бізнесмен змушений був зробити нарешті остаточний вибір. На той час обидві дочки були уже відправлені навчатися за кордон. Ніщо більше не стримувало його. У вересні 1991-го він розлучається з першою дружиною Ніною й офіційно реєструє свої стосунки з Галиною. Всупереч побоюванням розлучення з колишньою дружиною відбулося без скандалів і биття посуду: як і належить інтелігентним людям. Березовський навіть залишив їй квартиру на Ленінському проспекті — задарма отримав її напередодні шляхом багатократних обмінів, а сам переїхав до розлучниці. Але тихий сімейний затишок зовсім не до вдачі Борису Абрамовичу: це той самий випадок, коли сивина — у бороду, а біс — у ребро. Хоча до моменту другого шлюбу йому виповнилося вже сорок п’ять, він усе не може ніяк насолодитися новими обріями, які відкрило перед ним багатство, що звалилося на схилі літ.
ВІДБИВ КОХАНУ У КОЛЕГИ Олена Горбунова була істинно фатальною жінкою. Дівчина з передмістя, з татом-інженером у радгоспі і мамою-бухгалтером на молокозаводі, відразу після школи вирушила підкорювати столицю. Тут, просто на вулиці, і зустрів її Михайло Шатров. Маститий драматург закохався відразу і безповоротно, його не збентежила навіть 35-річна різниця у віці. Шатров, який буквально втратив голову, засипав кохану подарунками, винайняв їй квартиру в центрі Москви і хіба що не частував пташиним молоком. Але марно чекав він взаємності. На всі умовляння Горбунова відповідала: «Тільки після весілля». Але від того, що в шатровському паспорті з’явився довгоочікуваний штамп, щастя в його житті не додалося. Юна красуня не тільки не відчувала до нього кохання, але й не думала цього навіть приховувати. Чи не в першу шлюбну ніч літній наречений із жахом почув, як його дружина кличе у сні якогось Сергія: «Забери мене скоріше від цього мерзотного діда». Навіть після всього почутого Шатров як і раніше не міг змусити себе розлюбити. А Олена тим часом втікала від нього до того самого Сергія, онука знаменитого академіка-мистецтвознавця. Вперше Березовський побачив Олену Горбунову в 1990 році на дачі Шатрова. Тільки тепер Борис Абрамович зрозумів, що з юності мріяв саме про такий розкішний типаж. Проте у виниклому миттєво коханні була одне серйозна перешкода: Шатров. Позбавлятися такого корисного ресурсу наш герой не хотів, але й володіти своїми почуттями теж не міг. Він спеціально придумав для Шатрова закордонне відрядження. І щойно відіслав його з країни, відразу помчав до Олени. Сказав, що збирається в Італію і йому конче потрібна помічниця. Олена погодилася.
«МЕРИН» ДЛЯ НІМФЕТКИ Про фривольні подвиги Березовського по Москві ходили справжні легенди, тим більше — він і сам не особливо це приховував. Найбільше Борису Абрамовичу подобалися молоденькі німфетки. Найчастіше Березовський користувався послугами скандально відомого модельного агентства «Мадемуазель», директор якого Олександр Бородулін спеціально підшукував йому свіжий товар. Саме Бородулін і звів Березовського з його останньою пристрастю — юною красунею Маріанною. Трапилося це в 1998-му, рівно через два роки після його третього одруження. Маріанні було шістнадцять, коли вона приїхала приборкувати столицю. Березовському вона годилася у внучки — 36 років різниці. Маріанна Коновалова народилася в листопаді 1982 року в Кемерово, де благополучно і закінчила вісім класів, після чого поїхала в Москву. Практично на вокзалі чарівну брюнетку підібрав згаданий вище Олександр Бородулін. Дуже швидко дівчина опинилася у штаті «Мадемуазелі». Зустріч із Березовським круто змінила її життя. Турботливий залицяльник винайняв їй квартиру, купив авто і навіть приставив охорону. Маріанна належала вже до нової популяції стерв, які виросли на уламках ковбасної революції. Вона була позбавлена комплексів, а поняття «морально» асоціювалося в неї лише з різновидом плотських забав. Юна модель дуже швидко намацала у свого нового шанувальника слабкі струнки, а знайшовши, почала віртуозно на них грати. То наближала кавалера, то віддаляла, могла дозволити собі відкрито потішатися над ним і глумитися. Подібним чином із Борисом Абрамовичем не обходилися з часів далекої пубертатної молодості. Це одночасно і сердило, і заводило його. Один зі знайомих Березовського, який попросив зберегти своє інкогніто, відтворив дуже показову сцену, мимовільним свідком якої він якось став: — Маріанна просто хамила йому в обличчя. Каже: ти пообіцяв подарувати «мерседес», тож мені таких жалюгідних подачок не треба — подумаєш, сто тисяч доларів, давай жени що-небудь суттєвіше. Я просто отетерів. «Слухай, — запитую, — тобі скільки років?» — «Вісімнадцять». — «Для вісімнадцяти років цілком підійде і який-небудь «Сітроен» або «Форд-фокус». І вона так спокійно мені відповідає: «Якби я жила з тобою, тоді, звичайно, підійшов би й «Сітроен», тому що ти нормальний, здоровий чоловік. А це — старий огидний єврей, якого усі ненавидять. До мене ж після нього ніхто не підійде, тому треба вижати усе по максимуму». — Найбільше мене вразило, — підсумовує оповідач, — що Боря стоїчно все це вислуховував. «Не звертай уваги, — сказав він, коли Маріанна пішла. — Через рік я її обов’язково зламаю — закохається в мене, як кішка». Маріанна була вже не простою провінціалкою, а доглянутою, впевненою в собі левицею. Вона регулярно виходила з Березовським у світ. Навіть коли він літав у Лондон на судовий процес проти «Форбса», у поїздці супроводжувала його не дружина, а Маріанна. Зрозуміло, Олена Горбунова — третя й законна дружина — чудово була інформована про молоду суперницю з агентства «Мадемуазель». Ходили чутки, що вона навіть мала намір подати на розлучення, відсудивши у Березовського половину його майна, але потім нібито заспокоїлася.
Дружина зраджує з тренером З їхнім від’їздом із Росії ситуація мало змінилася. Подружжя хоч і живе спільно — у маєтку в містечку Вентуорт за 45 хвилин їзди від Лондона, їхнє спілкування нагадує стосунки брата із сестрою. Олена — майже відкрито — має коханця, тренера з фітнесу. Борис Абрамович постійно спілкується з юними граціями, яких поставляють йому декілька надійних людей із Росії і Прибалтики. Панянки прилітають в Англію цілими групами: когось він відсіває відразу, хтось залишається тут на кілька днів. Гонорар за поїздку кожної наложниці становить зазвичай $10-15 тисяч. Усе накладні витрати — квитки, віза — теж повністю бере на себе. Треба віддати належне Березовському — на жінок він ніколи не скупився. Борис Абрамович дотепер утримує усіх своїх колишніх дружин і дітей. Довгий час допомагав він і юній красуні Маріанні. Всупереч його очікуванням «мадемуазель» відмовилася їхати за ним в еміграцію і віддала перевагу залишитися в Росії. Проте Березовський продовжував оплачувати їй квартиру, охорону, авто та інші забаганки. Турботливому спонсору було невтямки, що Маріанна обманює його в найкращих почуттях. Але це незабаром розкрилося. Усі свої контакти з легковажною моделлю Борис Абрамович припинив і гроші давати перестав. Дуже швидко Маріанна усвідомила свою помилку — через рік вона навіть вмовила Березовського про зустріч, призначили яку на Землі обітованій, в Ізраїлі. Відставна куртизанка жалібно плакала, клялася, що завжди кохала тільки його одного. З цього моменту він різко втратив до неї інтерес, тим більше що Маріанна вже помітно подорослішала і позбулася своєї німфеткової привабливості.