109 дітей за вісім місяців народилися цього року у Цепцевичах Сарненського району. Від районного центра до села – 25 кілометрів поганої дороги. Окрім як у бюджетних закладах, роботи не знайти, проте молодь не покидає села, а останні п’ять років менше сотні дітей там не народжується. Тож нині Цепцевичам, де у повазі багатодітні родини, бракує не тільки школи, дитсадка, а й навіть землі.
Цепцевичі – село з найбільшим приростом населення в області. Народжується у селі на понад 20% більше людей, аніж помирає. Живуть тісно – вільних для будівництва ділянок уже немає, проте розповідають, що мешканці села надають перевагу зводити хату на городі, аніж перебиратися навіть у сусідні, більш просторі, села. Цього року до школи у Цепцевичах пішло 68 першокласників, наступного буде 94 і з кожним роком кількість школярів, які нині і так навчаються у три зміни, збільшуватиметься. Попри такі буми народжуваності, у Цепцевичах досі немає ні дитсадка, ні повноцінного приміщення школи – обіцянки збудувати нову шкільну будівлю досі не виконали. - Якщо до кінця року не розпочнуть будівельні роботи, не знаю, що батьки можуть вчинити, - розповідає директорка цепцевицької школи та депутатка облради Людмила Мариніна. – Батьків болить, що їхні діти о дев’ятій вечора тільки повертаються додому неосвітленими вулицями (ліхтарі є лише на центральній). Дитсадка також немає, бо у приміщенні, яке свого часу будували для дошкільнят, змушені були розташувати початкові класи. У Цепцевичах завжди була висока народжуваність, а останні п’ять років з’являється на світ щороку понад сотня дітей. Маємо найвищу народжуваність у районі і хіба з нашим селом можуть конкурувати села у Рокитнівсьом районі. У нашій школі – майже 700 учнів (для порівняння, у Демидівці, що є районним центром, менше 500 школярів - ред). Наступного року на 50 буде більше. Людмила Мариніна у село приїхала працювати у 2005 році. Розповідає про випадок, коли одинадцятикласники довго допитувалися, чому у неї тільки двоє дітей, а батьки через два роки розповіли, що уважно придивлялися, як нова директорка ставитиметься до їхніх дітей та чи не «присаджуватиме» через їхнє віросповідання.
Більшість у Цепцевичах належить до християн євангельської віри. Саме цим частково і пояснюють високий приріст населення. Бо родини народжують стільки дітей, «скільки дає Бог», зазначають у селі. Окрім того, у Цепцевичах завжди були великі сім’ї. Як розповідають, коли тільки три-чотири дитини, родину вважають маленькою і вона не користується такою ж повагою, як ті, де по 5-16 дітей. Оскільки у селі немає підприємств, чоловіки переважно їздять на заробітки, а жінки виховують дітей та дбають про господарство. Подібна ситуація в інших великих поліських (не бурштинових) селах. Заробляти гроші у Києві чи за кордоном їздять цілими родинами. Коли повертаються, зводять по черзі один одному будинки. Майстрів не наймають – усе своїми руками. - На свята збираються цілими сім’ями, то до 200 людей у хату може вміститися, - розповідає Людмила Мариніна. – На весілля кличуть тільки найближчих і менше 200 осіб все одно не буває. Переїздити жити в інших селах не хочуть – настільки сильні родинні зв’язки. Навіть ті, хто спершу погоджувався на запрошення і переїжджав, поверталися назад. Село дуже цікаве. У Цепцевичах є і дім молитви, і церква. Релігійні громади дуже дружно між собою живуть, спільні свята проводять. На випускний частина дітей іде до церкви, частина – до дому молитви, потім всі сходяться. Цінності у прихожан церкви християн віри євангельської дещо інші. Оскільки дітей у родинах багато, вони не виростають розпещеними, як у тих, де одна-дві дитини, їх змалку привчають до роботи. Не йдеться про експлуатацію дитячої праці, ні, просто у кожного є свої обов’язки – пригнати корову, виполоти город і т.п. Усі дуже дружні, поважають старших. Сімейне виховання відчутне у школі – ми не маємо проблем із дітьми, на обліку жодної дитини, яка була б з неблагополучної сім’ї. Тільки цього року трапився випадок, що вісьмох діток передали на виховання бабусі і дідусю, бо батько помер, а мати себе неналежно повела, проте усі діти нині доглянуті. 
Цепцевицька школа стала першою, де ввели інклюзивні класи, в яких з усіма навчаються діти з особливими потребами. Як розповідає пані Мариніна, якщо в міських школах проти такого об’єднання протестували батьки, то у Цепцевичах навчання у звичайних класах дітей з особливими потребами підтримують і дорослі, і однолітки. - У наших дітей є людяність і милосердя, - додає пані Мариніна. – Проблема у великих сім’ях хіба у тому, що не всі діти можуть отримати вищу освіту. Але батьки стараються, аби хоча б деякі навчалися у коледжах чи університетах. Цепцевичі – не єдине село на Рівненщині, де народжується багато дітей. Такі ж можна знайти і у Володимирецькому, і у Рокитнівському районах. Через значну кількість населення у таких селах дороге житло та земля. Інфраструктура ж залишається поганою. Голова у Тутовицькій сільраді, в яку входять, окрім Цепцевич, ще чотири села, Валентина Волощук розповідає, що попри те, що у кожному з сіл – хороша народжуваність, у жодному немає дитячого садка. У Висовому, Довгому та Чемерному діти навчаються у дві зміни, бо приміщення шкіл не розраховані на таку кількість учнів. - Села розбудовуються, вони дуже гарні, але ні доріг, ні дитячих садків, ні шкіл – влада обіцяє і нічого не робить, - підсумовує голова.
Алла САДОВНИК.
