Декілька місяців тому рівенський музикант Михайло Земельський влився в когорту столичних музикантів, приєднавшись до найпопулярнішої на сьогодні української виконавиці Руслани. І одразу почав активно гастролювати в Україні та за кордоном. Остання поїздка була на святкування 80-річчя легендарного дитячого табору «Артек», що залишило багато цікавих спогадів.
— Від святкування в «Артеку» я досі під враженням, — розповідає Михайло. — В цьому таборі я ніколи не був, а тут ми приїхали, і наче повернулися на декілька годин у дитинство. Відчувалася яскрава, радісна, безтурботна атмосфера, хоча турбот, мабуть, було чимало — свято було насправді масштабним. Я вже не кажу про чотирьох президентів, там і без них відомих людей вистачало. Хоча Мілу Йовович побачити мені так і не вдалося. Група музикантів Руслани була в Криму три дні, але жили не в самому «Артеці», а тому всього побачити нам не вдавалося, лише дещо, але й це вразило. Наприклад, дитячий грузинський хореографічний колектив — ми були від нього в шоці. А ще мене вразила Тіна Кароль — «наживо» вона звучить значно потужніше, ніж у телевізорі. Дивуюсь, чому її раніше не помітили. Звісно, концерт був організований на солідному рівні, потужний звук, світло, сцена. Але все це перекрив фантастичний феєрверк — жартували, що довелося продати дачу Кучми, щоб за нього розрахуватись. Після концерту у нас був бенкет для музикантів, почесних гостей і організаторів — після нього всі кинулися в море, де Руслана всіх здивувала своїм вмінням плавати. — А загалом, які враження від неї за перші місяці роботи? — Я, чесно кажучи, дивуюсь — вона маленька, тендітна дівчинка, проте в ній завжди маса руху, енергії, яка передається людям, котрі знаходяться поруч. Взагалі я ніколи повністю не розумів, що таке енергетика, а просто робив на сцені свою роботу. Але тут, коли бачиш сцену, ейфорію глядачів, то граєш особливо, піднесено. Ось в Івано-Франківську нещодавно я так захопився грою, що розколов свої тарілки. — Тобто, затребуваність співачки все ще велика? — Це не те слово. Всі концерти в Україні відбуваються за повних аншлагів, про те, що твориться під час самого виступу, я вже й розповідати не буду. Популярність Руслани не спадає, наче вона вчора тільки з «Євробачення» повернулася. — Зважаючи на це, зіркових «приколів» стало, мабуть, більше... — Я трохи знайомий із столичним шоу-бізнесом, бачу, наскільки недостойно ведуть себе менш розкручені «зірки». Але у Руслани жодних «понтів» я, принаймні поки що, не помітив. Вона запросто спілкується із прихильниками, роздає автографи, тут часто доводиться працювати охороні, щоб її витягти з натовпу. Звичайно, до роботи вона ставиться професійно — вимагає зосередженості, може іноді кулаком по столу «жахнути», але це робоча ситуація, хоча я таке бачив нечасто. У нас з нею нормальні стосунки, хоча вже значно тепліші, ніж тоді, коли я тільки прийшов в колектив. Вона взагалі від «своїх» не відмежовується, може після концерту всім сказати: «Так, беремо пиво — і до мене». А з шоу-балетом взагалі братські стосунки. — В Києві окрім гурту Руслани ти ще працюєш в команді «Платина», раніше відомій як «Stand Up». Одне одному не заважає? — Я боюся різних накладок, які можуть у зв’язку з цим виникати. Ситуація з гуртом неоднозначна: взимку бажання працювати у нас почало зникати, тому на відбірковому турі до «Євробачення» ми вирішили зіграти востаннє — і припинити діяльність гурту. За декілька місяців після цього до мене зателефонував засновник команди Юрій Кондратюк і попросив відіграти ще один виступ. Врешті-решт, ми зібралися разом і вирішили працювати далі — з новою назвою, продюсером і репертуаром (зараз в радіоефірі ротується пісня «Зайві слова» — авт.) Я не міг відмовити, оскільки саме Кондрат допоміг мені влаштуватись до Руслани. До того ж, якщо у Руслани я граю на великих барабанах (Земельський — один з трьох барабанщиків, які працюють на сцені одночасно — авт.), то в гурті маю можливість попрацювати зі всією «кухнею». Але зараз ситуація така, що гурт не має можливості багато гастролювати та заробляти гроші, тобто потреба в мені невелика. Проте, якщо будуть виникати якісь накладки, коли в один день треба виступати і з «Платиною», і з Русланою, я, звісно, виберу останнє. Не стільки тому, що це фінансово вигідніше і серйозніше — просто на мене розраховують, і я не хочу підводити. Коли ж виникає можливість, я працюю в інших місцях — ось коли вдома, то їду грати з Юрою Поліщуком. Окрім цього, є пропозиції з Інституту мистецтв РДГУ, але одразу погодитись на щось мені складно — в будь-який момент можуть викликати в Київ. Я працюю з Русланою — і це головне.
