Ляльковий театр завжди славився тим, що туди у вихідні можна прийти з дитиною і побачити гарну виставу. Відтепер у театрі, основним глядачем якого є діти, можна буде бачити дорослих гурманів живої музики.
Барди — музиканти унікальні. Вони належать до тих небагатьох музичних прошарків, де перш за все цінується саме пісня. Найголовніше — музика і слова. І не мають значення тони апаратури чи те, в якому костюмі на сцені співак, чи на якій сцені. Мабуть, не хвилює бардів і прибуток від творчості. Якби виконавців цікавила кількість відвідувачів і сума від проданих квитків, то вони, напевне, робили б афіші, хоч якусь рекламу. А рівняни, запросивши до себе учасників львівського клубу авторської пісні, який існує вже 25 років, на прохання гостей про афіші та рекламу навіть не думали. Метою «акції протесту» проти усталених норм організації концертів стало те, що самі виконавці не хотіли бачити в залі зайвих, тих, хто потрапив до лялькового театру випадково. І, мабуть, не побачили. Повним невеликий зал не був, проте друзів та знайомих вистачало. А багаторічний керівник рівенського клубу авторської пісні Валерій Марченко пообіцяв, що надалі, можливо, саме в ляльковому театрі й відбуватимуться регулярні творчі зустрічі б ардів. Спочатку планувалося зробити концерт львівських виконавців і кількох рівнян, проте безпосередньо перед виступом програму довелося змінювати. Погана погода та дороги стали причиною того, що п’ять виконавців не змогли приїхати до Рівного, хоча їх чекали до кінця концерту. За друзів довелося «віддуватися» заступнику президента львівського клубу Володимиру Губернському та поету Валентину Литвинову. За себе, і «за того хлопця» вони виходили на сцену декілька разів. Своїми виступами їм допомагали гість із Новограда-Волинського Ігор Завгородній і рівняни: барди Володимир Сторожук, Наталія Прокопчук, Світлана й Валерій Марченки та поет Геннадій Бєлий. І рівняни, й гості зі Львова майже всі пісні співали російською. Хоча це, на думку учасника клубу та директора видавництва «Ахилл» Володимира Губернського, явище нормальне: — До цих пір не існує україномовної авторської пісні. А коли вона все-таки з’являється, то перестає бути такою, а перетворюється на шансон. Це вже трохи інше. Річ у тім, що авторська пісня народилася з так званої міської поезії. В Україні такої поезій немає, а якщо і є, то дуже мало. І хоча більшість поезії та пісень нашого клубу російськомовні, але жодних нарікань з боку колег ми не чуємо.
