Це сталося років зо тридцять тому. Мені зателефонував знайомий депутат міськради Рівного, яку безграмотні журналісти ще не називали тоді «рівнерадою». Згаданий депутат мешкав у п’ятиповерхівці на вулиці Замковій. Його стривожило те, що якісь люди руйнують спортивні майданчики попід вікнами, аби влаштувати там базар. Тривога була недаремною — вже за кілька місяців тихий куточок центру міста перетворився на місце жвавової торгівлі, що розтікалася тоді містом як нечистоти із забитої каналізації.
Згодом базар на Замковій став невід’ємною частиною міського життя. Туди ходили всі! Продавали і купували, крали і просили милостиню, обмінювалися новинами, дізнавались про курс валют, знайомилися, торгували, зустрічали старих друзів і старих недругів… Лише «органам» відомо, скільки «чорної готівки» пройшло за ці десятиліття через цей базар, скільки людей там казково збагатилися, а скільки залишились без нічого. Але «органи» нікому нічого не скажуть, бо самі мали з того базару трохи для себе, а дехто і зовсім не трохи… А тепер це все йде в історію. Ще виставляють свій товар нечисленні вже базарні «підприємці», перехожі за інерцією ще завертають у той бік, але роблять це все менш регулярно… А тим часом із заходу вже насувається на базар будівельна техніка — там, де кілька років тому нудьгували продавці килимів, вже зводять п’ятий чи шостий поверх нового будинку. Мине небагато часу і від колишнього центру торгового життя міста із сотнями страшненьких яток не залишиться навіть спогадів. Як не залишилось спогадів про стежину, яка вела колись від нинішнього органного залу до новенького ще тоді стадіону «Авангард» і якою я бігав малим на тренування, мріючи стати чемпіоном світу з футболу. А ще за кілька десятиліть про цей базар взагалі забудуть. Може до того часу і зруйнований нині стадіон добудують… Та це навряд…