Наші різдвяно-новорічні свята нині відчутно відрізняються від іноземних. І не лише тому, що далеко не всі у нас не те щоби звикли, а просто зрозуміли, що головним святом є саме Різдво Христове, яке відзначається перед Новим роком, а не навпаки, як робили у нас перед цим три десятиліття поспіль за прикладом ворогів та агресорів.
Не варто забувати, що ці агресори упродовж попередніх десятиліть взагалі хотіли зробити так, аби народ забув про головне свято Божого народження, а замість нього пив би горілку на Новий рік із «дідом морозом». Не вийшло. Народ про Різдво не забув. Тоді вороги наполягли на збереженні старого календаря, коли новорічні пиятики із обжираннями припадали саме на час Різдвяного посту. Тепер у нас нарешті усе по-людськи. Але поки що лише офіційно — серед більшості українців головним святом залишається новорічна ніч із салютом опівночі. Точніше, вже без салюту. Тому що постріли і вибухи, від яких щодня і щоночі здригаються українські міста і села, аж ніяк не святкові й несуть не радість свята, а смерть і розруху. Але навіть за таких умов, гадаю, знайдеться кілька дебілів, які, надивившись ворожого телебачення, спробують пальнути на Новий рік якоюсь піротехнікою. Ще дуже довго не буде у нас вечір перед Різдвом таким, як у тих самих поляків чи словаків, де цього вечора тихо і всі сидять вдома, зібравшись на свято у родинному колі. Навіть коли ми всі цього забажаємо. У Різдвяну ніч цілком можуть звучати постріли. Але це будуть не феєрверки п’яних обивателів, це наші захисники стрілятимуть по ворожих цілях, що цілком можуть летіти на наші з вами голови. І навіть коли ми переможемо і настане мир, мені вже ніколи не захочеться отих колишніх феєрверків. Саме тиша, посеред якої вже не чекаєш сигналу повітряної тривоги, буде тоді найкращим і найбажанішим святом!