Як виявилося згодом, на такий вчинок заявник наважився після виходу з колонії для неповнолітніх, відбуваючи строк у якій і здобув, як видно, перші в житті юридичні знання. Офіційною причиною такого кроку підліток назвав те, що батьки «не займаються його вихованням», принаймні так він написав у заяві. А згодом зізнався, що сподівався отримати квартиру, оскільки десь почув, що дітям, позбавленим батьківського піклування, їх дають поза чергою. Знання виявилися неправильними: ніякої квартири хлопцеві в разі позбавлення батьків їхніх прав ніхто надавати не повинен. Дізнавшись про це, юний борець за свої права одразу ж охолов до проблеми законодавчого забезпечення батьківства і забрав заяву.
Це можна було б сприйняти за курйоз, але невдовзі з аналогічною заявою прийшла дівчина-підліток, яка просить позбавити батьківських прав на неї свого батька. Очевидно, що в колі специфічної місцевої молоді з’явився «юрисконсульт», який і підбурює підлітків на заяви про позбавлення їхніх батьків батьківських прав.
Звісно, ніхто з хлопців та дівчат не знає достеменно, в чому саме полягають батьківські права. Щодо бажання припинити стосунки з батьками, то воно хоч раз з’являється практично у кожної людини в складному перехідному віці 13-16 років. Чи означає це, що на заяви неповнолітніх не слід зважати, списавши це на вікові особливості статево дозріваючих організмів?
Світова юридична практика вже давно має безліч прецедентів захисту дітьми своїх прав у стосунках з батьками. У цивілізованих країнах Заходу нормально сприймаються судові позови дітей до своїх батьків із найрізноманітніших приводів. Насильство над дітьми — одна з головних проблем у тих же Сполучених Штатах Америки.
У нас нічого подібного поки що не відбувається. Щоб захищати свої права, потрібно їх мати і усвідомлювати. Переважній більшості українських дітей ще довго не буде що ділити із своїми батьками, а головним конфліктом ще довго залишатимуться стосунки членів родини у стані, набутому після вживання алкогольних напоїв.
