Без сліз не обійдеться

Найамбіційніший і, очевидно, найгучніший український кінопроект — фільм "Поводир" режисер Олесь Санін вже завершив і пообіцяв прем'єру на березень. Власне, запустити стрічку у прокат знімальна група мала ще у вересні, але тоді сталося непередбачуване. За чутками, тодішнє Міністерство культури, переглянувши фільм, відмовилось видавати на нього прокатне посвідчення. Потім сталася революція, і вже нині Санін, її безпосередній і активний учасник, впевнений — стрічка дійде до глядача. Днями на творчій зустрічі він розповів про фільм студентам Острозької академії.

Рівненщина має до цього проекту безпосереднє відношення. Кілька сцен знімали в Тараканівському форті (Дубенський район) та на Базальтових стовпах (Костопільський), в епізодичній ролі зіграв рівненський лірник Андрій Ляшук. А найголовніше, що сценаристом був рівнянин Олександр Ірванець, котрий працював у співавторстві із самими режисером, а музику створювала й записувала екс-рівнянка, композиторка Алла Загайкевич. Постановник говорить, що роботу над проектом почав ще вісім років тому, хоча активна знімальна стадія стартувала із зими 2012 року. До організаційного процесу режисер підійшов відповідально, запросивши на ролі незрячих музикантів справжніх незрячих, лірників та бандуристів. А локаціями зйомок стали мальовничі місця в різних куточках України. В одному фільмі Санін зміг поєднати найтрагічніші сторінки історії держави — бій під Крутами, Голодомор і нищення інтелігенції. Зокрема, головний герой — американський хлопець — втікає від працівників НКВС, які вбили його батька, американського комуніста. Рятує хлопця Пітера сліпий бандурист Іван, для якого це тепер Андрійко-поводир. Сліпий музикант згадує, як він втратив зір у бою під Крутами, потім опиняється серед таких, як він, сліпих лірників, яких під виглядом кобзарського з'їзду збирають разом і знищують. Усі події відбуваються на фоні колективізації, продрозкладки та голоду 1932-1933. Трагізму у фільмі стільки, що вистачило б на кілька інших, і це не може не вплинути на глядачів. Зокрема, Алла Загайкевич після першого для себе перегляду розплакалась на плечі у режисера.

	Станіслав Боклан. Кадр з фільму "Поводир"

Олесь Санін при цьому наголошує, що стрічка базується на реальних історіях. Незважаючи на неймовірну актуальність фільму після київського Майдану, режисер говорить, що жодних паралелей між двома явищами шукати не варто. Хоча й зізнається — доля картини вирішувалась на Майдані. Адже попередня влада, побачивши у стрічці, очевидно, революційні мотиви (наприклад, головний герой говорить: "Треба піднімати народ. Тоді не вистачить у них ні комісарів, ні чекістів"). І позбавила його майбутнього. Сам Санін виборював майбутнє не лише для країни, а й для свого творіння, на плечах виносячи з поля бою поранених і вбитих снайпером майданівців. А вже за кілька днів після цих подій він розповідав про фільм студентам. При цьому виглядав морально пригніченим та замкнутим. — Ми розуміли, що, можливо, знімаємо фільм "на полицю", його не буде дивитись молодь, але продовжували роботу, — наголошує Олесь Санін. — У якийсь момент вирішили — ми мусимо його зробити. З тих пір все виходило як треба. Про бюджет автор стрічки не говорить, але в Інтернеті називають суму в 12 мільйонів доларів, що є цілком виправданою цифрою — фільм знімали на найсучаснішу цифрову техніку, тому якість картинки нічим не поступається не лише модному російському, а й голлівудському кіно. За камерою сидів найкращий український оператор Сергій Михальчук, який зміг додати історичному трилеру певної поетичності. Хоча Олесь Санін цього слова не любить: — А яке воно ще могло бути? Якщо у фільмі все будується навколо етносу та музики, хіба воно не буде поетичним? Але такого поняття немає. Є кіно українське. Сценарист Олександр Ірванець зізнається, що вперше працював у жанрі кіносценарію. — До цього я писав п'єси для різних театрів, а ось кіно — щось нове. Спочатку я поставився до цього дуже серйозно, — говорить сценарист. — А потім побачив, що у мене щось таки виходить.