Знаєте, чим відрізнятиметься нинішній новий рік від себе самого років так п’ять-сім тому? Не сам новий рік, звісно, а його масове святкування? Так-от, відмінною рисою усіх масових і не лише масових зібрань людей стало останнім часом те, що всі і все знімають на відео. І у суботу вночі, коли стрілки годинника підійдуть до дванадцятої, кожен другий, якщо не кожен перший із тих, хто збереться на майдані перед новорічною ялинкою, увімкне відеокамеру свого мобільного телефону. Що у цьому поганого, — запитаєте. Поганого нічого.
Знаєте, чим відрізнятиметься нинішній новий рік від себе самого років так п’ять-сім тому? Не сам новий рік, звісно, а його масове святкування? Так-от, відмінною рисою усіх масових і не лише масових зібрань людей стало останнім часом те, що всі і все знімають на відео. І у суботу вночі, коли стрілки годинника підійдуть до дванадцятої, кожен другий, якщо не кожен перший із тих, хто збереться на майдані перед новорічною ялинкою, увімкне відеокамеру свого мобільного телефону. Що у цьому поганого, — запитаєте. Поганого нічого. Просто дивно виглядають люди, які отримали нову іграшку. Усі раптом стали самі собі режисерами і операторами. Чому ні, — скажете, — хіба погано, коли люди, розповідаючи про якусь подію, покажуть один одному відео цієї події? Ну і що на тому відео? Оце, дивись, я, а оце Марійка, а онде Свєтка, а там Володька рота роззявив, цікаво, так? Вам справді цікаво? Признайтеся собі, чи потрібно вам, щоб ваша знайома розповідала про свою нову зачіску із допомогою відео? Вона вам взагалі не треба, не те що її зачіска, просто сказати людині це в очі якось не виходить. А тут ще відео це дивись! Я тут підрахував, що більшість тих, хто знімає усе довкола на відео, навіть самі не завжди переглядають зняте. Нема коли. Треба знімати ще! Бо новий, телефон, нова камера, більше можливостей. більше пікселів, гігабайтів та мегабайтів! А потім це усе до комп’ютера і на увесь світ! Подумати, що нікому твоє відео у світі не треба, бо і тобі воно теж за два дні не цікаве, часу немає. Бо треба знову знімати усе, що бачиш, усюди, де буваєш! Та повернемось до новорічної ночі. Була у мене одна така ніч страшно згадати скільки років тому. Точніше, не ніч, а вечір. Того року сніг випав якраз першого січня і засипав увесь майдан, ялинку і пам’ятник, не пам’ятаю вже кому. Ми розходились після новорічного вечора, нам було по сімнадцять років, і усе життя попереду виглядало так само чарівно, як той вечір з ялинкою на майдані із свіжим снігом! Тоді ні у кого не було не те що відеокамери (їх тоді, як і мобільних телефонів, не було взагалі), а й звичайного фотоапарата. Ми попрощалися на автобусній зупинці і більше вже ніколи у житті (!) такою компанією не збиралися. Не пам’ятаю, що ми тоді їли і пили, хто був у що вдягнутий, хто з ким танцював та цілувався. Навіть не пам’ятаю точно, хто саме там був. Але цей новорічний вечір був у моєму житті, єдиний і неповторний! Таким самим він буде багато для кого і цього разу. Хотілося б, звісно, щоб для усіх. І ще хотілося б, аби усі забули на кілька хвилин про свої мобілки та камери, а просто подивилися один на одного та посміхнулися один одному. Бо такого вже більше не буде ніколи! І ніяким відео цьому не зарадиш!
