«Безалкогольна» зустріч у Криму

3017 0

Ми у соцмережах:

«Безалкогольна» зустріч у Криму

У понеділок виповнилося 85 років з дня народження Володимира Щербицького — колишнього першого секретаря ЦК Компартії України, який керував республікою з 1972 по 1989 рік. Особистість неабияка — одні називають його «українським символом брежнєвського застою», інші — «чуйним і талановитим керівником», він увійшов в історію нашої країни як один із найяскравіших представників свого часу. Сьогодні спогадами про цю людину ділиться колишній перший секретар Кримського обкому Компартії України Віктор Сергійович Макаренко.

Від перших зустрічей із Щербицьким у мене склалося враження як про грамотного, ерудованого, комунікабельного, турботливого керівника, людину глибоких знань і видатних організаторських здібностей. У 1972 році мене обрали першим секретарем Севастопольського міськкому партії. На цій посаді я працював п’ять років, потім протягом десяти років очолював Кримський обком. Саме в ці роки я мав можливість часто зустрічатися і розмовляти зі Щербицьким, спостерігати за його поведінкою. І оскільки я працював у Криму, то мені завжди доводилося разом із Щербицьким зустрічати генсеків, які приїжджали до нас на відпочинок. Про деякі епізоди таких зустрічей я хочу розповісти. ...Очікувався черговий приїзд Генерального секретаря ЦК КПРС Леоніда Брежнєва. У таких випадках завжди прилітали з Києва керівники республіки: В.В.Щербицький, О.П.Ляшко, А.Ф.Ватченко, потім В.С.Шевченко. За давно заведеною традицією гості з Москви і Києва заходили в будиночок аеропорту, щоб відпочити і пообідати. За обіднім столом Володимир Васильович коротко інформував Брежнєва про стан справ у промисловості, будівництві і більш докладно — у сільському господарстві. Так і цього разу. Приблизно через півгодини, після обміну привітаннями, тостами за обідом, В.В.Щербицький почав розповідати про справи. Він з пам’яті сипав цифрами. Щербицький говорив: — Леоніде Іллічу, зараз в Україні утримуються понад 25 млн. голів великої рогатої худоби, у тому числі майже 9 млн. корів; 20 млн. свиней, майже 70 млн. овець і кіз, понад 250 млн. голів птиці. Вся ця величезна орава хоче їсти. Їх усіх треба добре годувати. — Що вам заважає добре їх годувати? — запитував Л.І.Брежнєв. — Все у ваших руках. — Все, та не все у наших руках, — відповідав В.В.Щербицький. — Справа в тому, що республіці запланований обсяг здавання хліба державі — 16,5 млн. тонн. Якщо таку кількість відправити в загальносоюзний фонд, то в Україні залишиться власних кормів для тваринництва приблизно 50-60 відсотків. Таке поголів’я, як у нас, ми не зможемо утримувати при такому низькому забезпеченні власними кормами. Республіка змушена буде скинути частину поголів’я, що призведе до значного погіршення постачання власного населення м’ясними і кисломолочними продуктами. Цього допустити у жодному разі не можна! Після невеличкої паузи Щербицький з натиском вимовив: — Люди в республіці напружено трудяться, вони не заслуговують погіршення умов свого життя. — Що ви пропонуєте? — запитав Генсек. — Я прошу вас, Леоніде Іллічу, щоб Україна здавала в загальносоюзний фонд не 16,5, а не більше 15 млн. тонн зернових. У цьому випадку ми зможемо зберегти поголів’я і не знизити рівень забезпеченості харчовими продуктами населення республіки. За столом запанувала цілковита тиша. Леонід Ілліч, очевидно, обмірковував свою відповідь на поставлене запитання. Всі очікували: який же вердикт винесе Л.І.Брежнєв. Через хвилину-другу він сказав: — Володимире Васильовичу, ваші аргументи, звичайно, дуже вагомі, але треба ж і про країну піклуватися. Трохи подумавши, Леонід Ілліч продовжив: — Я днів десять відпочину, потім зателефоную в наші хлібні краї й області, при найменшій можливості Україні обов’язково допоможемо. До подібних прохань Щербицького Брежнєв завжди ставився з розумінням. Після смерті Брежнєва біля керма КПРС став Ю.В. Андропов. Як Генеральний секретар він тільки раз приїжджав у Крим на відпочинок. На аналогічні прохання Щербицького Юрій Володимирович, не задаючи ніяких запитань, реагував позитивно. У березні 1985 року посаду Генсека зайняв Михайло Сергійович Горбачов. Працюючи з 1978 року секретарем ЦК КПРС і курируючи сільськогосподарський сектор економіки країни, Горбачов наприкінці кожного року проводив свою відпустку, як правило, на державній дачі в Піцунді. Тепер у нього з’явилася можливість відпочити влітку на «генсеківській» дачі в Криму. Зустрічали ми Горбачова з його жінкою Раїсою Максимівною на початку липня 1985 року. За декілька днів до їхнього прибуття мені зателефонував Щербицький: — Вікторе Сергійовичу, до протоколу зустрічі варто внести корективи. Ви повинні зустрічати сім’ю Генерального секретаря з дружиною, Наталею Сергіївною. — Раніше високих гостей разом з вами я зустрічав один. Ці рекомендації обов’язкові? — несміливо запитав я Щербицького. — Раніше я теж один прилітав для зустрічі Генерального секретаря, а тепер буду зустрічати сім’ю Горбачова з Радою Гаврилівною. Настав день зустрічі. Як завжди, з Києва прилетіли: Володимир Васильович Щербицький з дружиною, голова уряду республіки Олександр Павлович Ляшко, Голова Президії Верховної Ради УРСР Валентина Семенівна Шевченко. Зустрічати Горбачова прибули командувачі і члени Військових Рад: Чорноморського флоту, Одеського військового округу, Прикордонного військового округи й інші високопоставлені особи. Ця зустріч пам’ятна ще й тим, що в травні 1985 року була прийнята постанова ЦК КПРС по боротьбі з пияцтвом і алкоголізмом. Я звернувся до Щербицкого за порадою, як краще організувати обід, чи треба ставити або пропонувати гостям спиртні напої. Володимир Васильович не став давати ніяких рекомендацій, при цьому заявив: — Генеральний секретар приїжджає в Крим, ви є хазяїном області, от і вчиніть так, як вважаєте за потрібне. Не варто хвилюватися, я думаю, що все пройде нормально. Після невеличкої паузи додав: — При вашому досвіді зустрічей і проводів високих гостей! — напівжартома підбив підсумок нашій розмові Володимир Васильович. Мене така відповідь Щербицького, природно, не задовольнила. Я гарячково почав думати про те, як вийти із ситуації, що склалася, і не осоромитися перед високими гістьми. Пригадав, що напередодні керівники інституту «Магарач» привезли в обком дві трилітрових пляшки виноградного соку, отриманого з нового сорту винограду. Цей сік терміново був доставлений до гостьового будиночка. Зустрівши Генерального секретаря і Раїсу Максимівну, я звернувся до гостей: — Михайле Сергійовичу, зараз час обідній. Запрошую вас і Раїсу Максимівну відпочити і пообідати разом з товаришами, що приїхали вас зустрічати. — Так, так, будь ласка, — відповів Горбачов, — звичайно, пообідаємо, раз ви запрошуєте. Гості сіли за стіл. На якийсь час у залі запанувала тиша, виникла німа сцена, як у відомій п’єсі «Ревізор». Першим отямився Щербицький: — Раніше Макаренко знав, з чого починати обід, а зараз чомусь розгубився. — Ні, Володимире Васильовичу, я не розгубився, а хочу проінформувати, що ми сьогодні приготували на обід. У нас буде український борщ з пампушками, відбивні по-кримськи, інше ви бачите на столі. Але перед тим, як приступити до обіду, прошу вас покуштувати сік, отриманий з нового сорту винограду, виведеного вченими інституту «Магарач». Ви будете першими дегустаторами цього напою. Нам дуже важливо знати вашу оцінку його смакових якостей. Офіціантки швидко наповнили келихи. Першою оцінила Раїса Максимівна. Вона почала розхвалювати сік, вживаючи при цьому різноманітні епітети в чудовому ступені. — Михайле Сергійовичу, — звернулася вона до чоловіка, — це ж справжній нектар, дивний букет, чудовий смак. Гостям нічого не залишалося робити, як погодитися з оцінкою напою Раїсою Максимівною. Те, про що я розповів вище, було не головною проблемою при зустрічі Горбачова. Головна подія розгорнулася після того, як Щербицький почав інформувати Генерального секретаря про стан справ у республіці. Про результати роботи в промисловості, будівництві Горбачов слухав спокійно. Але як тільки Володимир Васильович заїкнувся про необхідність зменшити обсяг здавання хліба державі, Горбачов скипів, вираз його обличчя став суворим. На підвищених тонах він почав говорити Щербицькому про «неправильну постановку питання», декілька разів у грубій формі перебивав співрозмовника. — Володимире Васильовичу, — продовжував роздратовано Горбачов, — ми ж із вами повинні постачати зерно і м’ясо Узбекистану, іншим середньоазіатським республікам і на Кавказ. Адже від них ми одержуємо бавовну, цитрусові, іншу продукцію, так що й Україні треба ділитися. — Ділитися з братніми республіками треба, і ми це робимо, — спокійно відповів Щербицький. — Але я не можу допустити, щоб життя 50-мільйонного населення республіки стало погіршуватися при прогнозованому валовому зборі зернових. Після деякої паузи Щербицький продовжив: — Чим я зможу пояснити людям погіршення їхнього життя? Тим, що змінилося керівництво країни? Але це ж абсурд! Останній аргумент, очевидно, переконав Горбачова. Зустрічаючі, які сиділи за обіднім столом, з тривогою стежили за невластивою формою спілкування двох керівників великого масштабу: скоростиглого, амбіційного нового Генерального секретаря ЦК КПРС і навченого життєвим досвідом, інтелігентного, спокійного керівника республіки. Вперше за багато років обід пройшов у напруженій обстановці й залишив неприємний осад на душі. У моїй голові нав’язливо крутилася думка: «Як міг дозволити собі Горбачов розмовляти з Володимиром Васильовичем таким різким тоном?». До початку Великої Вітчизняної війни Горбачову (як і мені) виповнилося всього 10 років. До цього часу Щербицький вже закінчив інститут, займався комсомольською роботою. З першого і до останнього дня війни знаходився в діючій армії. Потім багато років керував республікою, близько двадцяти років був у складі Президії, потім Політбюро ЦК КПРС і Президії Верховної Ради СРСР. І ось тепер йому доводилося вислуховувати моралі, як школяру. Але Володимир Васильович Щербицький у будь-якій ситуації виявляв витримку. Проявив він її й цього разу... На пленумі ЦК КПРС, у 1985 році, де був обраний Горбачов Генсеком, Щербицький підтримав кандидатуру Михайла Сергійовича. Він вірив у молодість і енергію цієї людини, вірив у те, що Горбачов зможе дати поштовх до позитивних змін у країні. Проте стосунки цих двох людей склалися не найкращим чином. У 1989 році В.В. Щербицький пішов на пенсію...


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також