У центрі Рівного, посеред подвір’я будинку №8 на проспекті Миру, протягом кількох тижнів помирала 40-річна жінка, харкаючи кров’ю і знемагаючи від болю. Про це знали не тільки мешканці будинку, цей випадок був відомий і дільничному інспектору, і дільничному лікарю. Але відвідавши хвору, вони не зробили нічого, щоб допомогти помираючій жінці. Тільки на тій підставі, що у неї немає документів і постійного місця проживання. А тим часом вітер розносив містом її смертоносну інфекцію. Хто сказав, що бомжі не мають постійного місця проживання? Мешканці будинку на проспекті Миру, 8 вже тривалий час живуть у безпосередній близькості до бомжів, які облюбували їхнє подвір’я. Тусовка, що не зовсім підходить під визначення «великосвітської», збирається навколо смітників, обговорює події дня. Випиває, звісно... Тетяні сорок років, виглядає на шістдесят п’ять. Працювала свого часу, за її словами, на «Запоріжсталі», у лазні в Славуті. Залишилась без житла і документів, тому останні роки свого життя проводить у мандрах. Вже рік, як вона «осіла» в Рівному.
Хто сказав, що бомжі не мають постійного місця проживання? Мешканці будинку на проспекті Миру, 8 вже тривалий час живуть у безпосередній близькості до бомжів, які облюбували їхнє подвір’я. Тусовка, що не зовсім підходить під визначення «великосвітської», збирається навколо смітників, обговорює події дня. Випиває, звісно... Тетяні сорок років, виглядає на шістдесят п’ять. Працювала свого часу, за її словами, на «Запоріжсталі», у лазні в Славуті. Залишилась без житла і документів, тому останні роки свого життя проводить у мандрах. Вже рік, як вона «осіла» в Рівному. — Ноги відмовили. Я вже й під себе ходжу, — скаржиться Тетяна Вікторівна — так звати «дворову» Таню. — Ніхто мене забирати не хоче в лікарню, бо немає документів. А це прихворіла. Температура в мене, кашляю. — Зиму вона якось перезимувала, а останній місяць все хиріє і хиріє. А потім раз — і не змогла встати, — одна із «колег» Тані з готовністю показує термометр, ртутний стовпчик якого зашкалює за 39 градусів. Медикаментозне забезпечення Тані, крім термометра, складається ще з cудна, яке зрідка змінюють. Таня не переживає, що їй доведеться змінити місце «резиденції» у випадку, якщо проявлять до неї увагу відповідні служби. Щоправда, існування таких служб чи органів влади викликає величезний сумнів, коли бачиш те, що твориться просто в центрі міста, поряд з розкішними офісами сучасних фірм та установ.
Територія байдужості Мешканці будинку, схоже, змирилися із таким сусідством. Принаймні, що робити і куди звертатися, вони не знають. Їм, як і бомжам, подітися нікуди. Не мають змоги сховатися вони за височенними парканами особняків та відгородитися від неподобства під вікнами сліпучо-білими жалюзі. Вони бачать все. Двір поступово перетворюється на смітник, спортивний майданчик занедбаний, усюди вештаються бомжі та нетверезі громадяни, вечорами спокою немає від ватаг галасливої молоді. — Може, це й неправильно стосовно цих нещасних, але я їх час від часу проганяю, — зізнається Віктор Миколайович, один з мешканців будинку. — Посудіть самі, вони постійно п’яні, матюкаються, невідомо якими хворобами заражені — з дітьми ніде вийти погуляти. Але коли Таня захворіла, то ми вирішили, що необхідно щось робити, адже це людина, і, якою б вона не була, потребує допомоги. Що в нас за країна така? Що за влада? В інших країнах і про собак бездомних турбуються, а в нас людину серед вулиці залишають помирати. — В холодну пору вона ночувала у під’їздах, а стало тепліше — то вже прямо у дворі. Ми її час від часу підгодовували, люди виносили їй хто супчику, хто хліба. А так — чим ми їм можемо допомогти? — говорить пенсіонерка Наталія Олексіївна, яка теж поза своєю волею стала «сусідкою» Тані та «літнього табору відпочинку» для бомжів, облаштованого на подвір’ї її будинку. — Взимку вона ще якось ходила, а це впала на ноги і лежить. Я сорок п’ять років у місті живу, але такого безладу ще не бачила.
Сергія ледь не спалили живцем Пані Наталія розповіла, що з подібною ситуацією, коли працівники швидкої медичної допомоги відмовляються забрати хворого без документів, стикається не вперше. Декілька днів тому один з бомжів, Сергій, нарешті потрапив у лікарню. До цього декілька днів він лежав на лавці у подвір’ї й тихо стогнав. Місцеві неповнолітні, збиткуючись над п’яним чоловіком, підпалили його. Не витримавши видовища, коли спина почала гноїтися, а навколо кружляли мухи, сердешні жителі будинку викликали «швидку». Лікар, що приїхав на виклик, оглянув Сергія і сказав, що везти його в лікарню не буде. — Хочете, то лікуйте його за власний рахунок, — «діагностував» медпрацівник. Коли біля автомобіля швидкої стали збиратися мешканці будинку і ситуація почала загострюватися — люди вимагали, аби хворого забрали негайно, один з лікарів нахилився до другого і тихо сказав: — Давай візьмем, щоб баби не скандалили. Відвезем його десь «за угол» і... Але стурбована громадськість цього разу перемогла — бабці вимагали від лікарів надати їм письмову відмову взяти хворого, а потім застерегли екіпаж «швидкої», що вони записали номери автомобіля і просто так їм це не минеться. Під тиском таких аргументів Сергія госпіталізували. — Хворий поступив до нас із опіками спини і вже виписався, хоча ще повністю не вилікуваний, — розповів кореспонденту «РВ» завідувач опікового відділення обласної лікарні Олег Кирик. Вдалося нам поспілкуватися і з медиками, які відмовлялися везти обпеченого до лікарні: — Він був у стані алкогольного сп’яніння, — розповів нам медпрацівник, який виїжджав того дня на виклик.— Крім того, хворий міг самостійно пересуватися, а тому міг сам звернутися до лікувального закладу. У наші обов’язки не входить перевезення хворого, який може пересуватися. Ми не таксі. Перевезення — це вже з числа платних послуг, а грошей у нього не було.
У «швидкій» не відмовляють нікому Після розмови з Танею та мешканцями ми вирішили поспілкуватися і з лікарями, які повинні надавати допомогу хворим. У приймальному відділенні міської лікарні не знають про випадки відмови у наданні допомоги громадянам залежно від їх соціального статусу. — Ми надаємо медичну допомогу усім, кого до нас привозить «швидка», — стверджує черговий лікар приймального відділення міськлікарні Тетяна Ігнатюк.— А щодо бомжів... Минулого року в нас таких побувало 250. Як правило, вони в нас тверезіють, миються і повертаються «додому», тобто на вулицю. Однак процентів вісімдесят бомжів — хворі на туберкульоз, а тому їх відправляємо відразу на обстеження в тубдиспансер. Справа в тому, що міська лікарня не може прийняти хворого на туберкульоз, адже йому потрібні спеціальні умови, які б убезпечували оточуючих від поширення хвороби. Працівники швидкої медичної допомоги Рівного теж заперечили можливість того, що хвору не госпіталізували через відсутність документів. Якщо її й не забрали, то, очевидно, лікар не виявив ніякого захворювання, а виклику на проспект Миру, 8 впродовж декількох днів не зафіксовано. На прохання журналіста чергові лікарі все ж викликали автомобіль і «швидка» вирушила на подвір’я, де помирала жінка. — Що можна сказати вам про попередній діагноз? Як правило, такі люди виснажені від недоїдання та хворі на хронічний алкоголізм, — повідомив лікар після огляду Тані. — Є підозра на туберкульоз. Ми її повеземо у міську лікарню, оскільки вже п’ята година дня і тубдиспансер вже не працює, а завтра у них вихідний. А якщо чесно і не для розголосу — що ми можемо зробити для цих людей? Ви знаєте, скільки виділяється в день на харчування хворого? А на лікування? Та нам непотрібна атипова пневмонія — ми від звичайного нежитю скоро всі повмираємо...
Діагноз для суспільства У той день Тетяну забрали-таки в лікарню — привезли її у приймальне відділення міськлікарні. — Ми її нагодували, помили, зробили рентгенівські знімки. У жінки виявлено відкриту форму туберкульозу — вона кашляла кров’ю, — розповіла лікар Тетяна Ігнатюк. Вже із рентгенівським знімком пацієнтку вдалося помістити в тубдиспансер. Чому встановив для себе «полегшений» режим роботи тубдиспансер і чому там не роблять знімків самі, дивується і пані Ігнатюк. Її колегам після перебування Тані довелось кварцувати приймальне відділення, тобто опромінювати спеціальною лампою приміщення для знищення інфекції. — Цю хвору я пам’ятаю, оскільки якраз чергував, коли її привезли до нас, — повідомив начальник медичної частини обласного тубдиспансеру Микола Ординський, розповідаючи про подальшу долю хворої жінки.— А щодо рентгену, то ми зобов’язані безпосередньо лікувати хворих, а займатись профілактикою та виявленням туберкульозу — це справа усієї медичної мережі, в тому числі й міської лікарні. Будь-який пацієнт повинен їхати до нас обстежений, вже із знімком, який підтверджує попередній діазноз. Рентген у тубдиспансері застосовують для внутрішніх потреб, тобто для спостереження за перебігом захворювання. Сам туберкульоз — хвороба соціальна. Микола Ординський називає три причини захворювання — низька зарплата або її відсутність, нестача їжі та стресові ситуації. А сама горезвісна паличка Коха розповсюджена всюди. Усім, хто контактував на подвір’ї з хворою, лікар Ординський радить пройти обстеження або зробити рентгенівський знімок. А тим часом стало відомо, що одна з сусідок бомжів, жінка, яка приймала зібрану ними макулатуру, уже стала пацієнткою тубдиспансеру. Лікарі, здається, зробили все можливе — встановили діагноз хворій та займаються її лікуванням. Щоправда, самим вогнищем небезпечної інфекції, що жевріє у подвір’ї, який облюбували бомжі, досі ніхто не зацікавився. Звичайно ж, програми з профілактики туберкульозу легше писати — не треба з кабінетів виходити. Хто встановить діагноз нашого життя, схожого на хворого, який сидить посеред засміченого міста і тихо помирає, харкаючи кров’ю? І, що головніше, — хто вилікує хворобу бездушності й байдужості, якою заразилося наше суспільство. Справа, напевне, не тільки в грошах чи в їх відсутності. Адже коли люди не виконують своїх прямих обов’язків, тоді, за твердженням булгаківського професора Преображенського, починається «розруха».
