Вдруге рівненська мистецька "тусовка" під назвою "кінофестиваль "Двері" нагородила своїх переможців. Цей проект, задуманий одним високим рівненським чиновником, так і не став "масштабною мистецькою подією", але потрохи таки стає платформою, яка об'єднує близьких до аматорського кінематографа людей.
Власне, цього року він таки був фестивалем — на конкурсний розгляд надіслали чимало не просто відеороликів, а саме фільмів, переглянути які обмежене коло людей могло під час закриття фестивалю. Головний приз "Золоті двері" поїхав до Луцька, а одне з других місць дісталося рівнянину. Щоправда, в Інтернеті організаторів одразу почали критикувати — мовляв, майже всі відзначені роботи відзняті ледь не професіоналами, а справжні аматорські роботи не враховані. Деякі фільми насправді вражають якістю відеокартинки та організацією зйомок, залишаючись при цьому аматорським кінематографом. Натомість, журі наголошує, що насамперед звертало увагу на певну ідею, зміст роботи, саме тому певні конкурсні стрічки, виконані на високому технічному рівні, через художню неповноцінність до переліку переможців не потрапили. А перемогла робота, знята у жанрі "псевдодокументалістики". Фільм "Блудний син" хоч і базується на традиційному біблійному сюжеті, має досить неординарний підхід — історія хлопця, який пограбував батьків і втік з дому, показується через випадкові зйомки у непрофесійних об'єктивах. Тобто героя глядач бачить крізь домашню відеокамеру брата, камеру оператора на весіллі сусідів, зйомку на мобільний телефон "дівчат легкої поведінки", камери спостереження магазину, телепрограму "Пошук людей", навіть оперативну зйомку бійців міліції тощо. До того ж і сцена зустрічі "блудного сина" з батьком відбувається на задньому плані побутової зйомки сусідів, котрі зустрічають молоду маму з пологового будинку. Для цієї роботи автор, лучанин Олександр Слобода, не використовував камери з модною нині професійною HD-якістю (так можуть знімати багато сучасних дзеркальних фотоапаратів, що наближає картинку до якості кіноплівкової), а для реалізації цікавої ідеї йому необхідні були звичайні побутові камери. Динамічний і дещо психоделічний фільм рівненського весільного оператора Павла Вознюка "П'ята бригада" отримав "Срібні двері". У центрі стрічки — хлопець, який перебуває у наркотичній комі; відповідно, все, що відбувається на екрані — його марення. Певна відсутність оригінального сюжету компенсується справді якісною картинкою, динамічними зйомками та гарною озвучкою. Цікаво, що місцеві "кіношники" завдяки доступним комп'ютерним програмам можуть працювати у стилі голлівудських професіоналів — наприклад, замальовувати зайвих людей, якщо потрібно зняти повністю порожню від усього вулицю Соборну. Ще одні "Срібні двері" належатимуть Тані-Марії Литвинюк за роботу "Весна" — відеокліп на пісню, перекладену мовою жестів. А "Бронзові двері" дісталися Оксані Артеменко за стрічку "Надія" та Андрію Михайлову за неофіційний проморолик Луцька. Щодо тематик, то автори найкращих фільмів свою увагу зупиняли переважно на важких соціальних темах — наркоманії та сирітстві. Члени журі відзначають, що творча молодь більш схильна до депресивних і важких тем, аніж до оптимістичних і радісних. Натомість, не схожим на стрічки-учасники конкурсу був кліп гурту "Ot Vinta" "У мене між ногами "Україна", прем'єра якого відбулася на фестивалі перед показом десяти найкращих, на думку журі, фільмів. У роботі над цим веселим музичним відео був задіяний увесь "цвіт операторського мистецтва" Рівного, переважно фахівців з весільного відео. Зйомки відбувалися три тижні тому під час екологічної акції "Велодень".
