11 січня у газеті «РВ» було опубліковано статтю «Захистіть маму!». Хочеться декілька слів сказати про «незахищену» матір — нашу колишню невістку Віру. Прийшла вона до нас у сім’ю в 1992 році, в цьому ж році народила близнят-дівчаток і, щойно їм виповнилося по сім місяців, пішла на роботу. Відтак ми вигляділи дітей і турбувалися про них ввесь час, поки їм виповнилося по 13 років. Тоді Вірі діти не були потрібні, а декілька років тому вона так про них «дбала», що довела до виснаження організму і вони проходили стаціонарне лікування. Також всі ці роки сім’я сина була повністю на нашому утриманні: ми їх одягали і годували, оплачували комунальні послуги. Однак від невістки ми ніколи не чули доброго слова.
11 січня у газеті «РВ» було опубліковано статтю «Захистіть маму!». Хочеться декілька слів сказати про «незахищену» матір — нашу колишню невістку Віру. Прийшла вона до нас у сім’ю в 1992 році, в цьому ж році народила близнят-дівчаток і, щойно їм виповнилося по сім місяців, пішла на роботу. Відтак ми вигляділи дітей і турбувалися про них ввесь час, поки їм виповнилося по 13 років. Тоді Вірі діти не були потрібні, а декілька років тому вона так про них «дбала», що довела до виснаження організму і вони проходили стаціонарне лікування. Також всі ці роки сім’я сина була повністю на нашому утриманні: ми їх одягали і годували, оплачували комунальні послуги. Однак від невістки ми ніколи не чули доброго слова. За ці 13 років «бідну» Віру вигнали з попередньої роботи на залізничному вокзалі смт Рокитне, де вона працювала касиром, через велику розтрату. Проти неї було порушено кримінальну справу, однак її закрили, зважаючи на дітей, яким на той час було по три роки. Після цього вона розрахувалася з роботи і незважаючи на те, що жила в нашій хаті, почала вести аморальний спосіб життя — пиячила і приводила сторонніх чоловіків, вони матюкалися, вибивали вікна. Ми неодноразово вказували на неприпустимість такої поведінки, просили турбуватися про чоловіка та дітей, а не влаштовувати п’яні оргії. Однак на наші зауваження вона відповідала: «Що хочу, те буду робити! Ви мені не указ!». І при цьому постійно ображала нас нецензурною лайкою, плювала в обличчя свекрухи, заявляючи, що їй ніхто нічого не зробить, бо в неї діти. Коли наш син став інвалідом, невістка одразу припинила з ним стосунки, а згодом розлучилася, сказавши, що їй інвалід не потрібний. Однак потрібні були його гроші, і вона вкрала з його рахунку, призначеного на реабілітацію, велику суму грошей. За цим фактом прокуратура порушила кримінальну справу. Б’ючи дітей по обличчю до крові та залякуючи, змусила їх відмовитися від власного батька та від нас — діда й баби. Син нічого не міг зробити, бо колишня невістка заборонила дітям з ним спілкуватися, сказавши: «Я вам знайшла іншого тата». Вона за 9 місяців викликала міліцію більше 15 разів, оббріхуючи нас, що ми їй не даємо «харашо жить», і погрожуючи — якщо будемо їй заважати «так» жити, підпалити хату. Від такого «доброго» життя маю тепер порок серця і II групу інвалідності. Останній виклик міліції, коли вона змушувала онуку казати, що я хочу, щоб вона повісилася, призвів до мого мікроінфаркту. Не знаю, чи я ще довго проживу, але для свого чоловіка, дітей та онуків я більше не хочу життя з такою аморальною «особою». В якої немає навіть уявлення про совість, честь і гідність, вихованість та людяність. На онуків ми зла не тримаємо, розуміємо, що мати тисне на них, а вони, підлітки, ще не можуть від цього захиститися та не розуміють протиправності її дій. Вона ж забрала дітей з нашої хати, щоб використати їх як засіб тиску на опікунську раду, суд, сільську раду і досягти своєї мети — забрати частину нашої хати до рішення суду про розподіл будинку, незважаючи на те, що працює, отримує хорошу заробітну плату та аліменти, має матір з будинком і цілком може забезпечити себе та дітей. Діти, повертайтеся і живіть з татом! З такою матір’ю ви щастя не зазнаєте ніколи і не станете справжніми людьми!
