Приємно-таки жити у країні, де перемогла демократія. Стоять собі які хочеш агітатори, прапори тримають, листівки роздають. І ніхто нікого не чіпає. Повна благодать. Як на базарі сусіди по ряду, агітатори не ворогують, а навпаки, допомагають один одному. Бо ж товар не свій, а хазяїна. Простим реалізаторам нема чого ділити. Як на базарі сусіди просять один одного «подивитись за товаром» кілька хвилин, так і агітатори в розмальованих наметах допомагають тягати туди-сюди нікому не потрібні листівки, плакати та гасла. Ніякої ворожнечі, ніякого протистояння.
Приємно-таки жити у країні, де перемогла демократія. Стоять собі які хочеш агітатори, прапори тримають, листівки роздають. І ніхто нікого не чіпає. Повна благодать. Як на базарі сусіди по ряду, агітатори не ворогують, а навпаки, допомагають один одному. Бо ж товар не свій, а хазяїна. Простим реалізаторам нема чого ділити. Як на базарі сусіди просять один одного «подивитись за товаром» кілька хвилин, так і агітатори в розмальованих наметах допомагають тягати туди-сюди нікому не потрібні листівки, плакати та гасла. Ніякої ворожнечі, ніякого протистояння. Люди мирно підробляють копійку на виборах, так само як їхні роботодавці підробляють більш великі суми, але потім. І там, і там жодної ворожнечі немає, бо ж тільки дурень сьогодні повірить у «політичне протистояння». Не протистояння, а базар, де нам цілком демократично пропонують в обман на наші голоси політичний товар на вибір. Копійчину на найнижчому рівні тут заробляють зазвичай молоді люди, які називають себе студентами. Чому називають? Тому що справжній студент, якщо він виконує увесь навчальний план, навіть поспати як слід не має коли. На щастя, справжніх студентів ми вже давно і безповоротно звели нанівець, за кількома одиничними винятками. Які ще трапляються. Нинішній студент — це просто людина, яка одержала відстрочку від початку трудової діяльності. Вільного часу досхочу, ось і шукають собі хто пригод, а хто заробітку. Нинішні вибори в цьому сенсі для студентів малоцікаві. Ніяких пригод — чистий бізнес. На пригоди натрапляють лише одиниці. Ті, хто, наприклад, поїхав на вибори до Білорусі. Звісно, що самі студенти та студентки на таке ніколи б не наважились. На щастя, знайшлись добрі дяді, які це все організували, зібравши групу молодих людей і відправивши її до Мінська. В групі такій є зазвичай офіційний керівник, кілька стукачів з «органів», які не знають один одного, і, можливо, кілька справжніх шукачів пригод. Навіть людині, яка жодного разу не стояла на базарі, ясно, що поїздку слід «відбити». Не за тим цю молодь збирали, щоб організувати для неї безплатну екскурсію до Мінська. Наші посланці зобов’язані були якомога гучніше позначити свою присутність у Білорусі перед засобами масової інформації. Для початку потрапити в об’єктиви телекамер, аби їх показали у новинах. Оскільки режим Лукашенка, безперечно, «злочинний», наших хлопців та дівчат просто зобов’язані були «трошки заарештувати». Так само як заарештували в 1989 році в Рівному кількох рухівських активістів, присудивши їм по 15 діб за проведення недозволеного мітингу. Теперішній «губернатор» на той мітинг запізнився і тому, аби теж «постраждати», терміново влаштував бійку просто в суді й теж був «кинутий за грати». Народ тоді цього подвигу як слід не оцінив, «політв’язні» нікого особливо не зацікавили і «злочинна комуністична влада» тихенько випустила тих «героїв», здається, на сьомий день. Скільки серед них було платних і безплатних стукачів, а скільки романтиків, вам вже ніхто не розкаже. А ось у нардепи двоє з них пробилися. Тепер вони самі оплачують молодих, самі керують політичним базаром. І у нас , і в Білорусі, і, можливо, ще де-небудь. З ким там ще наше КДБ (пардон, СБУ) пов’язано ще з радянських часів спільною агентурою?
