Найбільш регулярно до церкви у нас ходять ті, кому погано. Або ті, кому більше немає куди йти, немає де знайти розраду. Їх небагато, але ці люди є і будуть завжди. Таке життя. У великі свята або тоді, коли це дуже треба, до церкви йдуть ті, кому дуже навіть є що втрачати. Чи то вони хочуть, щоб їх там побачили, чи то справді відчувають потребу побути у храмі, це їхня справа. Так само не нашою справою є вічні суперечки між православними про те, хто з них більш правильний християнин. Нехай собі сперечаються.
Найбільш регулярно до церкви у нас ходять ті, кому погано. Або ті, кому більше немає куди йти, немає де знайти розраду. Їх небагато, але ці люди є і будуть завжди. Таке життя. У великі свята або тоді, коли це дуже треба, до церкви йдуть ті, кому дуже навіть є що втрачати. Чи то вони хочуть, щоб їх там побачили, чи то справді відчувають потребу побути у храмі, це їхня справа. Так само не нашою справою є вічні суперечки між православними про те, хто з них більш правильний християнин. Нехай собі сперечаються. Нехай намагаються досягти через церкву цілком конкретних світських результатів. Не можна їм у цьому докоряти. Так само не можна звертатися до Всевишнього на рахунок того, як це він допускає, що таке робиться, куди, мовляв, дивиться! З цим можна звертатися до начальства земного. На всіх рівнях, аж до найвищого. І що цікаво — ефект від ваших звернень буде точно таким самим, як від звернень до Бога. Причому звернення до Отця небесного буде заздалегідь більш ефективним. Тому що Бог усіх простить. І доброчинців, і злочинців, і тих, хто взагалі нічого не робить. Простить і надасть можливість самим вирішувати свої проблеми. Хтось ці проблеми таки вирішить, хтось буде довго намагатися це зробити, а хтось... піде до церкви, куди у звичайні дні йдуть, як ми вже зауважили, ті, кому йти вже немає куди, хто вже не вірить ні у чию допомогу, окрім Вищої. І в цьому мудрість життя: прощення, а значить, і духовну розраду отримають усі — і праведники, і грішники. Окремо про тих, хто йде до церкви маршовими колонами із закликами і войовничими гаслами. Їх, як ви вже здогадались, теж Бог простить. Бо ж хочуть, як краще, а забути комсомольські звички не можуть. Бо інших не мають. Тих, хто на Великдень нікуди не піде, Бог також простить. Заздалегідь, авансом. Бо прийдуть вони ще, нікуди не подінуться. Але пізніше. На зміну тим, хто ходить до церкви сьогодні. Коли ж ви не зовсім задоволені станом охоплення Словом Божим широких верств населення, вийдіть на вулицю ввечері перед Великоднем. Не побачите ви у цей вечір звичних натовпів п’яних молодиків і молодиць, які розмовляють матюками. Значить, бояться вони все-таки Бога! Хоч двічі на рік, але все одно бояться. За це він їх всіх простить. І правильно зробить.
