Вихованець рівненського футболу Олег Голодюк став героєм відбіркового матчу до молодіжного чемпіонату Європи. У Бельгії, завдяки двом влучним ударам Олега, на 36-й та 73-й хвилинах українська «молодіжка» перемогла — 2:0 і вийшла на перше місце в турнірній таблиці. Нині Голодюк є футболістом львівських «Карпат». Родом він з Кузнецовська, де проживають його батьки та брат. Футбольний шлях розпочинав у тамтешній спортивній школі під керівництвом тренера Бориса Котка.
— Прийшов до мене у секцію Олег у 1998-му, коли йому було десять років, і займався майже до п’ятнадцяти, — розповідає Борис Коток. — Якось ми грали на турнірі у Бориславі, ось там-то його львівські тренери і запримітили. Після цього переїхав до Львова до тамтешнього училища фізичної культури. — Вже у дитинстві було помітно, що з нього виросте хороший футболіст? — Так. Він цілеспрямований, працелюбний, і при цьому має нестандартне мислення, хоча занадто усе бере близько до серця. Одне слово, гравець з головою. Щоправда, гра головою у нього якраз і не найсильніший елемент, десь міцності не вистачає. — Коли дивилися гру Бельгія-Україна, що відчували? — Звісно, що приємно бачити свого вихованця на такому рівні. Приємно, що твій труд не минає дарма. — Він найкращий ваш вихованець? — Так, єдиний, хто грає в Прем’єр-лізі. Нині у львівському училищі навчається ще три моїх вихованці, теж хлопці перспективні, а Ігор Хлібович грає у «Вересі». — Голодюк з Кузнецовська, Шандрук зі Смиги, Мельник з Немовичів, Долганський зі Здолбунова, Гоменюк з Бокійми... Чим пояснити, що з п’яти представників Рівненщини у Прем’єр-лізі немає жодного вихованця обласного центру? — Як на мене, здібним хлопчикам для росту потрібна конкуренція. Якщо дитина відчуває себе незамінною, починає збавляти. У Рівному ж у юних гравців є своя планка, вище від якої вони піднятися не можуть. Саме тому ми віддаємо хлопців до львівського УФК — чи не найкращого футбольного навчального закладу Західної України. — Повернемось до Голодюка. З Олегом часто спілкуєтесь? — Хоча у нього в Кузнецовську живуть батько, який працює бригадиром на атомній станції, мати та брат, приїздить Олег досить рідко. Зараз збираюся написати по Інтернету йому листа, привітати, а разом з тим сказати, щоб не зазнавався. Хоча він не такий.
