Цю бороду я побачив у ранньому дитинстві. Бородатий Фідель Кастро дивився на мене малого з телевізора, з газет та журналів, які читали батьки, з картинок, які нам показували у дитячому садку. Частіше за бородатого Фіделя Кастро ми бачили хіба що лисого Микиту Хрущова. Коли мені було сім років, Хрущов раптом кудись зник, а Кастро залишився.
Минали роки, проходили десятиліття, змінювались президенти США і Франції, прем’єр-міністри Великої Британії та канцлери Західної Німеччини, які були нашими друзями, потім ворогами, потім знову друзями. Про інші країни годі й казати, навіть у нас нарешті помер Брежнєв, а за ним Андропов та Черненко. Лише Фідель Кастро залишався на чолі Куби у своєму незмінному напіввійськовому френчі та знаменитою бородою, яка з часом ставала вже не такою чорною та густою… Куба зі своїм бороданем у мундирі без погонів ніби завмерла у часі, спостерігаючи, як світ мчить вперед, у тисячний раз ремонтуючи автомобілі, які залишились від “проклятих колонізаторів”.
Врешті Фіделя Кастро з його френчем та бородою не стало із суто біологічних причин. Здавалося, що світ більше не побачить бородатого лідера, який не носить цивільного одягу і постійно виступає з промовами. Але світ побачив. Щоправда, і борода не така довга, і френч іншого крою, і промови більш короткі. І головне – США не проти нього, а ніби за… Цікаво, чи запам’ятають цю нинішню бороду сучасні дошкільнята і що саме згадуватимуть про неї через п’ятдесят років?