Боротьба зі стихією

1342 0

Ми у соцмережах:

Боротьба зі стихією

У нашій вільній та демократичній державі повністю відсутня така штука, як пропаганда. Нібито ми мали б з цієї нагоди тішитися всіляко — це ж добре, що нам нічого не нав'язують, що ми самі можемо аналізувати отриману з вільної преси інформацію. Та чи так це насправді? Для початку коротко нагадаю, що це таке — пропаганда.

У нашій вільній та демократичній державі повністю відсутня така штука, як пропаганда. Нібито ми мали б з цієї нагоди тішитися всіляко — це ж добре, що нам нічого не нав'язують, що ми самі можемо аналізувати отриману з вільної преси інформацію. Та чи так це насправді? Для початку коротко нагадаю, що це таке — пропаганда. Це коли у часи СРСР, коли ця пропаганда була, існував цілий словник термінів цієї пропаганди, якими розмовляли наші тодішні преса, радіо і телебачення. Коли ставався, наприклад, землетрус, то про цей землетрус повідомляли по-різному. Залежно від того, де саме він стався. Якщо це було не у нас, то землетрус називали "стихійним лихом", якщо у нас, то ніякого лиха не було. Замість нього була "боротьба зі стихією". Ніби одне й те саме, а звучить по-різному. Бо ж коли лихо — настрій один, а коли ми усі як один із цим лихом боремося — зовсім інший. Чи так вже погано це було? Дивлячись на те, що відбувається у нас, починаю думати, що не дуже й погано. І ось чому я так думаю. Уже третє десятиліття існує наша держава. І увесь цей час нам постійно повідомляють, що ми перебуваємо у кризі. Ну не було у нас жодного року, та що там року, місяця не минало, як хтось обов'язково казав про те, що у нас — криза. Тобто криза — це наш звичайний стан. Вже народилося і виросло ціле покоління, яке нічого, окрім кризи, не бачило. Точніше, бачило. Нове покоління їздить по ресторанах на власних автомобілях, користується найновішими комп'ютерами та іншими, вибачте на слові, гаджетами, вдягається за останньою світовою модою і легко може поїхати хоч у Китай, хоч у Бразилію, хоч іще куди. І одночасно ми усі як один страшенно бідні і "потерпаємо від кризи". Щось тут не сходиться, бо коли якесь слово постійно вживають до діла і без діла, то воно втрачає свій первинний зміст, як це сталося з колишньою лайкою, яка тепер є простим, зрозумілим і, що головне, загальновизнаним означенням Путіна. І той, хто вживає це слово у контексті Путіна (а іншого вже нема), вже не говорить непристойно, а висловлює свою патріотичну громадянську позицію. Та повернімося до пропаганди. У нас нею взявся займатися мужчина, який щодня сидить у телевізорі, вбраний у форму десантника. Чому саме у такій формі? Бо хтось вирішив, що коли говорити щось у військовому камуфляжі, а не у звичайному піджаку з краваткою, то ці слова одразу будуть звучати мужньо та героїчно. Можливо, той мужик хоче зробити якнайкраще. Але ж говорять не кітель із погонами, а голова, яка має ще й думати. Він прагне, звісно, аби наші військові поразки виглядали як перемоги, але щось не дає у це повірити. Може, цьому заважають щоденні згадування про вбитих, поранених та скалічених у так званій АТО українських хлопців? Звісно, що на війні без жертв не буває. Але ж наші хлопці не воюють, а "виконують мінські домовленості", вже котрий місяць гинучи в очікуванні того моменту, коли наш президент нарешті вийме шоколадку з рота, щоб прямо і вголос назвати війну війною, а Росію — ворогом. Скажете, що це не зовсім так? А я відповім вам пропагандою. Тою самою, яка потрібна, аби здолати ворога, аби вірити у себе і в нашу перемогу. Ну просто перестаньте називати ворогів "бойовиками" і "терористами", а скажіть, що вони — російські агресори. І все у нас налагодиться. І услід за ворогом ми здолаємо і кризу, яка насправді не в нашій країні, а в наших головах.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також