Майже щороку Рівне бореться з грипом. Пишуть накази, формують додаткові медбригади, шиють ватно-марлеві пов’язки і закуповують ліки. Врешті-решт кількість захворювань перевищує відповідний поріг і в місті оголошується епідемія грипу. І хоча вона відноситься до надзвичайних ситуацій, фактично як така не сприймається.
Майже щороку Рівне бореться з грипом. Пишуть накази, формують додаткові медбригади, шиють ватно-марлеві пов’язки і закуповують ліки. Врешті-решт кількість захворювань перевищує відповідний поріг і в місті оголошується епідемія грипу. І хоча вона відноситься до надзвичайних ситуацій, фактично як така не сприймається. Адже коли виникає будь-яка надзвичайна ситуація, створюють різні комісії і підраховують збитки, які далі компенсують за рахунок різних фондів, державних резервів чи добровільних пожертв окремих організацій і громадян. Натомість, під час епідемії грипу її заручниками стають лише медзаклади і їхні працівники. Зокрема, станції швидкої меддопомоги епідемія грипу обходиться в додаткові кошти на бензин і запчастини для спецавто, медикаменти, а також на виплату лікарняних власним працівникам, які захворіли після контакту з хворими. І так рік у рік. Тож чому не боротися з епідемією грипу, як і з будь-якою іншою надзвичайною ситуацією, усім миром? Чому одним організаціям не виділити додаткових медпрацівників, іншим — додаткові автотранспорт і кошти на закупівлю медикаментів і т. д.? Під час епідемії грипу ЗМІ невпинно звертаються до населення: « Якщо захворів, ляж у ліжко і виклич додому лікаря!». А з яких таких резервів той лікар має взятися, якщо викликів від хворих не злічити? Тому, як на мене, боротьбу з епідемією грипу мало б очолювати і координувати головне управління з питань надзвичайних ситуацій, з відповідним залученням додаткових матеріально-технічних ресурсів. Відтак, про друге питання — про ватно-марлеві пов’язки. Як фахівець, можу стверджувати, якщо маски й одягнули продавці та лікарі, то сподіватися від цього якогось ефекту не доводиться. Марлеві пов’язки ефективні лише у тому випадку, коли їх носить без винятку все населення, яке знаходиться у вогнищі епідемії. При цьому, знаходиться незалежно де — вдома, на роботі, у магазині чи на вулиці. Тобто кожна людина повинна носити пов’язку і знімати її хіба що через дві години і лише для того, щоб тут же змінити її на іншу. І на закінчення. В більшості випадків після ліквідації наслідків кожної надзвичайної ситуації всім «ліквідаторам» дякують, роздають звання, премії чи навіть ордени і медалі. Тим часом, по закінченню епідемії грипу можна сподіватися хіба що на пошук «стрілочників», винних у її допущенні чи неефективній боротьбі.
