Останнім часом набагато менше стало повідомлень про наш місцевий "правий сектор". Ніби такі були герої рішучі, такі безстрашні… Їх тримали за руки-ноги, а вони виривалися з криком "Все одно піду в бій!". Не пішли. Позаховували свої чи то автомати, чи то карабіни і розчинилися у просторі. Здавалося б, навпаки — настав час для патріотів піти у бій за Батьківщину! Не йдуть! Московські телевізійники усі очі повиглядали навколо Донецька у пошуках "правого сектора", а того нема. Ну, москалики, звісно, не розгубилися. Хіба довго перевдягнути кого завгодно, аби той щось там зробив перед телекамерою? І куди подівся той наш місцевий безстрашний журналіст, який з двох метрів сміливо знімав "подвиги" Олександра Музичка, аби ті "подвиги" не пропали дарма, а потрапили на московські телеекрани?
Останнім часом набагато менше стало повідомлень про наш місцевий "правий сектор". Ніби такі були герої рішучі, такі безстрашні… Їх тримали за руки-ноги, а вони виривалися з криком "Все одно піду в бій!". Не пішли. Позаховували свої чи то автомати, чи то карабіни і розчинилися у просторі. Здавалося б, навпаки — настав час для патріотів піти у бій за Батьківщину! Не йдуть! Московські телевізійники усі очі повиглядали навколо Донецька у пошуках "правого сектора", а того нема. Ну, москалики, звісно, не розгубилися. Хіба довго перевдягнути кого завгодно, аби той щось там зробив перед телекамерою? І куди подівся той наш місцевий безстрашний журналіст, який з двох метрів сміливо знімав "подвиги" Олександра Музичка, аби ті "подвиги" не пропали дарма, а потрапили на московські телеекрани? Щось не видно його поміж донецьких териконів. Ні оператора, ні його "масовки", що кілька місяців марширувала вулицями Рівного із "жорстоким виразом обличчя" та автоматами у руках. Почав було хвилюватися. Може. не доїхали наші герої до Слов'янська, може, зупинила їх по дорозі бандитська куля? Але серед наших земляків, що загинули чи постраждали у тих краях, не виявилося жодного "правосека". Інакше і бути не могло. Бо всі ці наші "герої" насправді лише дрібні бандити, здатні напасти на того, хто слабший і без зброї. Там, де війна йде всерйоз, їх не знайдеш. Років двадцять тому серед подібних місцевих "радикалів" ще були окремі романтики. Тепер нема. Тепер лише на телекамеру під замовлення. Запитаєте, чому я про це тепер згадав? Скажете, що життя все розставить на місця, усіх розкладе по могилах? Я теж так думав, аж поки не почув про наш "правий сектор" знову. Ці "герої" тепер "воюють" навколо Хрінницької водойми із забудовниками берега. А ми, дурненькі, їх під Луганськом шукали! Навіщо їм той Луганськ, де стріляють справжніми кулями і на смерть? Удома зручніше. Небезпеки жодної, а замовник на бандитизм під виглядом "геройства" завжди знайдеться. Звісно, нинішні замовники не те що московські. Але з московськими нині ризиковано — можуть і вбити під телекартинку. А тут все звично — вони "герої", навколо запопадливі журналістики з камерами… А може, то не "правий сектор", а хтось інший? То нехай би вийшли знову їхні керівники на прес-конференцію з автоматами, як колись. Нехай би пояснили, що вони тут роблять у той час, як терористи вбивають українців на східному кордоні. Чому там немає отого "героїчного" сектора? Власне, тут і без прес-конференцій все ясно. Ніякого "правого сектора" насправді немає і не було. Була і є група провокаторів та бандитів, які ніколи не підуть у справжній бій. Тому що бандити героями не бувають. Тому що усі бандити — боягузи. Тож не слід виглядати їх під Донецьком. Усі вони тут — у Хрінниках.
