Злочинці заявили підприємцю: якщо хочеш отримати назад «БМВ», маєш заплатити 3 тис. доларів. Чоловік побоявся, що коли не пристане на цю пропозицію, автомобіль або спалять, або розберуть на запчастини та продадуть, отож прийшов на зустріч, яку призначили на одній із заправних станцій Ковеля. В машині сиділи незнайомці. Придивившись уважніше, підприємець вгледів, що один з них… тримає в руках автомат і посміхається. Це й прискорило прийняття ним рішення про передачу грошей, бо загинути через авто було б безглуздо. Виклав три тисячі «зелених» і на тому розійшлись, точніше роз’їхались, кожен на своєму авто.
Трійця злочинців після скоєння цього вимагання не вгамувала своїх «апетитів». Їхнім ватажком став «авторитет» на прізвисько Дреля, який відбував покарання за зберігання наркотиків у Полицькій колонії, що у Володимирецькому районі нашої області. Вийшовши на волю, працювати не захотів, а став шукати довірливих, яких можна було «розвести на бабки». Він сам не раз вживав наркотики. Ще одного з товаришів ватажка депортували з Польщі, бо запідозрили там у причетності до злочинної діяльності. Він швидко знайшов вихід із цього становища, змінивши своє немилозвучне прізвище на дружинине, отримав новий паспорт, а отже, і змогу знову їздити у Польщу. В поле зору цього злочинного гурту потрапили підприємці, які у Володимирці скуповували у населення гриби та ягоди, робили їх первинну обробку та відправляли за кордон, зокрема у Польщу та Словаччину. У райцентрі з’явились дві конкуруючі фірми, одну з яких очолював місцевий мешканець, а іншу — іноземець. Населення охоче здавало їм ягоди, які збирало в лісах. Для багатьох сімей, які не мають нині роботи, такий заробіток став єдиним джерелом доходу. Якось в офіс до пана Юрія завітали троє молодиків. — Мужик, ти брав в іноземця ящики на ягоди? Отож знай, що вони наші, а ти віднині й назавжди став нашим боржником, маєш заплатити 5 тисяч доларів, не заплатиш — вб’ємо і закопаємо, — сказав один з несподіваних «гостей». — Чим швидше це зробиш, тим скоріше розпрощаємось. Спроба Юрія довести, що він нікому й нічого не заборгував, виявилась марною. Підприємця молодики примусили відчинити сейф і забрали звідти три тисячі гривень готівки. За рештою пообіцяли прийти згодом. Після цього «візиту» життя Юрія перетворилось на пекло, йому неодноразово погрожували, нагадували про борг, хоча насправді він нікому й нічого не заборгував. Місцеві люди запідозрили, що вимагачі з’явились в їхньому тихому містечку не з власної ініціативи, а старанно виконували чиєсь замовлення. Хто міг бути цим замовником? Звісно, котрийсь із конкурентів пана Юрія. Така версія розглядалась і оперативниками, під підозрою був і один чоловік, проте довести його причетність не вдалося. Одного ранку вимагачі прийшли з погрозами в будинок, де мешкав Юрій та його вагітна дружина. Було це у липні 2001 року. Цього разу ватажок на «операцію» з партнерами не пішов, він ніби передчував, що з тими має щось трапитись. Водієм до злочинців напросився 29-річний Ігор. Для всіх, хто знав цього молодого чоловіка, його вчинок видасться безглуздим, адже Ігор — син забезпечених та поважних батьків, який мав все, що забажає, та, вочевидь, не вистачало для цілковитого щастя ризикованих пригод. Гурт того ранку потрапив у засідку, яку влаштувала для нього Служба безпеки України. Побачивши бійців спецпідрозділу «Альфа», «круті мужики» мало не знепритомніли від страху. В автомобілі, припаркованому біля будинку підприємця, знайшли пістолет. Ватажок ще деякий час переховувався від слідства, проте його знайшли та затримали у Ковелі. Нещодавно розгляд цієї справи закінчив Апеляційний суд Рівенщини. — Підсудним інкримінували вимагання, вчинене організованою групою, суд визнав їх винними. Віктора Яринича та Івана Бенца засуджено до трьох років позбавлення волі, Олега Максимчука — до двох з половиною років позбавлення волі, Ігоря Олексюка — до двох років позбавлення волі з відстрочкою виконання покарання на рік. Вирок суду набрав чинності, — розповів кореспонденту «РВ» начальник управління Служби безпеки України в Рівенській області генерал-майор Віктор Садовник.
