Світ став тісним як колишній Радянський Союз. Друзі і знайомі щораз повертаються з різних куточків планети так, ніби прибули із Здолбунова. Тому масові заворушення арабів під Парижем ми можемо сприйняти не просто як телевізійну картинку. Бо ж поруч з тими бунтівними арабами живуть і працюють тисячі українців і рівнян у тому числі. Раді французькому заробітку наші земляки готові трудитися день і ніч аби заробити на життя, заздалегідь не таке бідне як удома. Їм не до протестів: влаштуватися б так, аби не вигнали.
Світ став тісним як колишній Радянський Союз. Друзі і знайомі щораз повертаються з різних куточків планети так, ніби прибули із Здолбунова. Тому масові заворушення арабів під Парижем ми можемо сприйняти не просто як телевізійну картинку. Бо ж поруч з тими бунтівними арабами живуть і працюють тисячі українців і рівнян у тому числі. Раді французькому заробітку наші земляки готові трудитися день і ніч аби заробити на життя, заздалегідь не таке бідне як удома. Їм не до протестів: влаштуватися б так, аби не вигнали. То чого ж тим арабам гне вистачає? Вже пів-Франції танцює під їхню музику, а їм все погано? Відповідь проста: ви бачили колись працьовитого араба? Працьовитого в нашому смислі, а не в їхньому. У них, у арабів, хто був не дасть збрехати, робота — головний ворог усього життя. Аби пересунути яку-небудь скриню з місця на місце десяток арабів будуть півдня сваритися, розмахувати руками, закликати у свідки Аллаха щоб потім розійтися пити чай і курити кальян, так і залишивши роботу недоробленою. Нормальний вигляд арабських кварталів такий, ніби їх скоро мають добудувати. І так ті квартали стоять сотні років. Це не звинувачення на адресу арабського народу. Такий цей народ був і такий, як видно, і буде. Їхнє право жити так, як вони хочуть. Інша справа, що обтершись у цивілізованій Європі вихідці із арабських країн вирішили влаштувати там своє арабське життя. Набридло їм підкорятися європейським законам, які триста років тому все розписали: кому і коли працювати і відпочивати і що за це одержувати. Дурненькі французи повірили свого часу що бідні, голі і босі араби, які прибували до їхньої країни аби не вмерти з голоду, так і будуть довічно робити чорну роботух, залишивши власне французам право пити вино і співати шансони. Пізно зрозуміли французи, що араби — не той народ, який погодиться взяти на себе обовязок за ними підтирати. Ми тут до чого? До того, що українці нині в Європі є нині тими ж самими арабами, які готові на найтяжчу і найбруднішу роботу. Ми не можемо знати, як поведуть себе за сорок років діти і онуки нинішньої, першої хвилі українських заробітчан. Чи будуть вони так само протестувати, вимагаючи аби країна їх перебування жила так. як вони хочуть. Чи просто асимілюються забувши, що вони українці, і намагаючись виглядати… Ким? Боюсь щоб не арабами.
