У вересні 2005го 36річний Руслан та його 76річна мама Тамара Абрамовська вийшли на мітинг разом з іншими мешканцями Клеваня, протестуючи проти розбудови у селищі нафтобази. Незабаром вони разом підуть і на майбутні вибори та референдум, щоб зробити свій вибір: і не лише обрати нових депутатів у Верховну Раду України, а й сказати категоричне «ні» подальшій розбудові нафтобази у Клевані.
Тоді, два роки тому, Тамара Абрамовська не могла й припустити, що мітинг протесту може завершитись арештом її сина. Доведені до відчаю клеванці у вересні 2005 року вийшли на мітинг, погрожуючи перекрити рух на залізниці. — Я бачу, йде поїзд, кажу: «Хлопці, піднімайте червону ганчірку, будемо його спиняти. А потяг і сам зупинився — потім нам сказали, що диспетчер таку команду дав. Бачу, хлопці пішли з червоними ганчірками, і один з них — мій Руслан, — розповідає п.Тамара. Саме Руслана згодом і звинуватили у блокуванні залізниці. Одного дня він опинився за гратами. Мати впродовж чотирьох днів не мала звістки від сина. — Мене забрали в тюрму на два тижні, якраз зима була, а мати одна біля хати, вона ходити вже добре не може, інвалід, з милицями пересувається. Мені треба і дров у хату принести, і піч натопити, — розповідає про ті неприємні часи Руслан. Та ні холодна камера, ні те, що за рішенням суду він має сплатити 35 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, не змінили переконання Руслана. І разом з мамою він збирається йти на вибори та місцевий референдум, щоб сказати «ні» існуванню у рідному селі нафтобази, бо вважає, що вона завдає шкоди і людям, і довкіллю. — У Клевані стільки бочок з пальним стоїть, що люди відчувають: у нас під боком дві Хіросіми, тому ми й вирішили провести місцевий референдум 30 вересня щодо доцільності експлуатації на території нашої селищної ради складу світлих нафтопродуктів, — каже депутат Клеванської селищної ради Володимир Дяков. Тамара Абрамовська вважає, що до думки її односельців повинні врешті-решт прислухатись чиновники. Жінка планує вишити картину із соняшниковим полем, над яким літатимуть птахи та метелики. І надіється, що саме такою гарною побачать рідну землю її майбутні внуки. Тамара, хоч і народилася в Клевані, довгий час жила у Воркуті — саме туди заслали в 30-х її батька, звинувативши у зв’язках з УПА. Лише в 40 років вона повернулась на рідну землю і відразу ж народила третього сина, якого назвала Русланом. Він і став її єдиною надією і опорою. Бо старші сини померли — один від хвороби, інший — загинув, рятуючи людей на пожежі. Руслан з дитинства був талановитим — грає на фортепіано, виготовляє керамічні вироби, пише картини. Як і його мама, яка понад усе любить вишивати. Хата Абрамовських поділена на дві половини: в одній — вишиванки, зроблені руками господині, килими, картини та керамічні вироби, які виготовив Руслан, в іншій розташована майстерня Руслана, стоять тут уже закінчені картини, трохи далі — ящик з керамічними виробами, а на стільці — велике полотно, копія однієї з картин Івана Айвазовського, яку він намалював на прохання мами, проте вніс свої неповторні кольори. По глину майстер ходить на річку Потинівку, невеликі вироби обпалює вдома, а більші — у Рівному. Каже, що кераміка на Рівенщині продається погано, ліпше у Києві, Львові та Одесі. До речі, керамічні вироби клеванця-бунтаря має у своїй приватній колекції дружина колишнього президента Америки Хіларі Клінтон. Коли приїздила у Львів делегація із США, на той час роботи Абрамовського виставлялись у салоні «Дзига». І козаки, яких зробив Руслан, їм сподобалися, отож охоче їх придбали.
