Бункер

1722 0

Ми у соцмережах:

Бункер

Не так давно, коли перший президент України Леонід Кравчук офіційно і публічно звернувся до чинного президента Віктора Ющенка із проханням повторити його ж, Кравчука, громадянський подвиг, — достроково і добровільно піти з посади, Ющенко і його челядь в істеричному нападі накинулися на батька-засновника. Як він посмів не те, що подумати, а вголос висловити таку крамолу. Патріарх України був звинувачений брутально і з піною на губах усіма речниками Банкової, у найбільшому земному гріхові, — він вказав Ющенкові на двері.

І річ навіть не у тому, що Леонід Макарович, як ніхто інший, має на це абсолютне моральне право. Адже він сам вчинив саме так у 94-му, коли добровільно пішов на дострокові вибори. Добровільно віддати владу — велика рідкість і виняток у всій політичній історії, оскільки політика — то таке ремесло, якому частіше віддають життя, а не владу. Річ у тому, що Кравчук у зверненні до Ющенка висловлював крик душі десятків мільйонів співвітчизників. Практично усіх, за винятком двох відсотків. Не буду добирати, можливо, точніші слова для вираження цієї всенародної мотивації. Висловлю її якнайм’якше — Кравчук передав всенародну якщо не злість чи ненависть, образу чи презирство, то просто втому. Нехай буде сказано по-українському душевно: усі ми втомилися від вас, Вікторе Андрійовичу. Во многократ більше, ніж вас втомила влада над нами. Патологічну неадекватну реакцію жерців із Банкової, разом із їхнім патроном, я по свіжих слідах обговорював з одним із керівників держави. Він висловився так влучно і точно, що не можу втриматися, аби не передати його блискуче порівняння. Мій співбесідник нагадав про унікальний психологічний трилер німецьких кінематографістів під назвою «Бункер» — про останні дні вождя третього рейху. Бункер як пряма аналогія Банкової. Уже Жуков розглядав у бінокль купол рейхстагу, а у бункері до останньої миті за якоюсь приреченою інерцією понівечений вождь і його підземна камарилья відтворювали владні ритуали, хапаючись за волосину, на якій ще ледь жевріло їхнє політичне животіння. Вождю за протоколом приносили якісь фронтові зведення. Він тремтячими руками підписував якісь накази. І від усього цього дійства політичних мерців, що зарилися заживо у землю, несло холодом привидів, що ніяк не могли покинути цей світ, який уже вилучив їх із свого животворного єства. Вони тинялися між частоколом реалій, вимолюючи у вже занесеного дамоклового меча пощади, але скапували останні краплі їхнього змертвілого владарювання на цій землі, сплюндрованій тяжкими, не прощеними і не відмоленими гріхами. Український «бункер» твориться без кінематографа. На очах у всіх нас. Маніяки від політики повиповзали із шевченкових розритих могил і вистежують один одного на стежках війни. На тлі фінансового землетрусу, від якого розсипаються державні устої і спопеляється матриця життєвого середовища, гоголівські привиди плетуть павутиння самозахисту довкруг своїх зотлілих скелетів, захованих у зогнилих помаранчевих шафах. Плетуть десь на маргінесі буття павутиння словоблудь про сенат Калігули і про конституцію із палатою для прокажених, про тернопільську піррову перемогу і про відкриті списки приречених. Списки Шіндлера…І усе ця маячня — не від світу цього, а у світі тому, — єдиному, до якого веде дорога із бункера. У бункері згасає останній смолоскип. У чаді очманіння від зникаючої влади рефлекторно дригаються кінцівки, допоки не надійде із порожнього мозку імпульс до остаточного затухання. Бункер здригається у конвульсіях, трансформуючи свої кам’яні стіни у склеп і хоронячи під зсунутими брилами осоружну ненаситну челядь. А на поверхні Землі, що двигтить понад бункером, б’є копитами білий кінь із витязем у тигрових тріумфальних шатах…


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також