У рівенському художньому салоні «Вернісаж» другий тиждень діє виставка осінньо-мелодійних та весняних пейзажів художника Миколи Годуна. Хоча зиму він теж малює, бо зима — його найулюбленіша пора року. На стінах салону, який до того ж є офіційною виставковою залою обласної організації Спілки художників, висять «Батьківська хата», старенький «Вітрильник», «Лелеки», що оселились у селі Посягва Гощанського району, саме там, де народився тепер уже відомий художник.
У рівенському художньому салоні «Вернісаж» другий тиждень діє виставка осінньо-мелодійних та весняних пейзажів художника Миколи Годуна. Хоча зиму він теж малює, бо зима — його найулюбленіша пора року. На стінах салону, який до того ж є офіційною виставковою залою обласної організації Спілки художників, висять «Батьківська хата», старенький «Вітрильник», «Лелеки», що оселились у селі Посягва Гощанського району, саме там, де народився тепер уже відомий художник. А далі «Тиха вуличка», «Сонячна зима», «Пташиний двір», «Колискова», «Старенька вчителька», «Щедрий сад»… відвідувачі виставки кажуть, що не подобаються не лише картини, а й їхні назви, які звучать якось по-особливому, тепло й затишно. На запитання, яка з його робіт найулюбленіша, автор виставки відповідає, що картини як діти, всі дорогі. А найяскравіші виходять тоді, коли малюєш не заради вигоди, а заради задоволення. Проте якось по-особливому він зупиняється біля «Портрета доньки». Перша робота Миколи Годуна побачила світ у сім років. У 10-му класі, коли запропонували вивчитись на художника, Микола зрадів. Потім була приватна школа, перші наставники, люди, яким він вдячний все життя. У 1978 році вступив у Спілку художників України. Пишається цим, бо на той час це було непросто, потрібно було у різних містах України презентувати свої картини. Його помітили і почали запрошувати на всеукраїнські художні виставки. Картини живописця з Рівенщини прикрашають музеї Києва, є у приватних колекціях шанувальників живопису в Канаді, США, Австрії, Росії, Польщі. — Бути художником, — говорить Микола Петрович, — це дар Божий, оскільки це не професія, а спосіб життя.
