Президент України чи не щодня, а часом по кілька разів на день висловлює бажання особисто зустрітися з кремлівським диктатором. Просто-таки вимагає такої зустрічі й від найголовнішого ворога, і від тих, хто довкола нього, і від тих, хто довкола нас. Складається враження, що Зеленський знає якесь слово, яке точно вплине на співрозмовника і той після цього раптом змінить свою людожерську політику. Ніби варто лише залишити їх удвох і все вирішиться найкращим для усіх чином.
Чи може таке бути? Навряд. Бо рішення, яке влаштовувало б усіх, нині не існує. Занадто далеко все зайшло. Ми ж не діти і розуміємо, що рішення на переговорах найвищого рівня приймається не безпосередніми його учасниками, а усіма сторонами. Це рішення має бути узгоджено із сотнями, може, й тисячами людей та структур, які ці люди очолюють. І не тому, що той чи інший лідер держави слабкий, а тому що рішення не досить прийняти. Треба, щоб це рішення виконали! Чи кожне рішення Зеленського ми всі готові виконати? Звісно, що не кожне. Так само і в них. Яким би повновладним не був московський диктатор, але на пропозицію втопитися у найближчій річці навіть покірний російський народ не погодиться. Можливі варіанти домовленостей між нами та агресором приблизно відомі та обговорюються щогодини усім світом. Реальних варіантів поки що не видно, як би цього нам усім не хотілося. Хіба що справді є таке чарівне слово, до якого дослухається наш ворог. Але навряд чи це слово знає Зеленський і більше ніхто. Скоріше навпаки – чарівне слово, яке принесе нам перемогу, маємо знати усі ми. І сказати його так, щоб у ворога не залишалося вибору. А Зеленський вже потім підпише все, що буде треба…