Комуністи на чолі з Карлом Марксом свого часу через викладачів філософії переконували нас у тому, що матеріальне є первинним і буття визначає свідомість. Капіталісти, як нам тоді казали, у цьому сумнівалися, вважаючи, що саме наша свідомість визначає усе інше. Час довів, що капіталісти були набагато ближчими до істини. Уперше я подумав про це сорок років тому, коли біля щойно збудованого у Рівному нового центрального гастроному (там, де тепер піцерія «Аміго») вишикувалась довжелезна черга. Народ стояв за рибними консервами «сєльдь в желє», розкупивши її за три дні. Чому люди раптом почали хапати саме ці консерви, коли поруч вільно продавали консерви з усіляких скумбрії, сардини, салаки, кільки та іншої риби в олії, томаті та власному соку? Відповіді не було. Народ мовчки займав чергу і тягнув оті консервні банки додому.
Комуністи на чолі з Карлом Марксом свого часу через викладачів філософії переконували нас у тому, що матеріальне є первинним і буття визначає свідомість. Капіталісти, як нам тоді казали, у цьому сумнівалися, вважаючи, що саме наша свідомість визначає усе інше. Час довів, що капіталісти були набагато ближчими до істини. Уперше я подумав про це сорок років тому, коли біля щойно збудованого у Рівному нового центрального гастроному (там, де тепер піцерія «Аміго») вишикувалась довжелезна черга. Народ стояв за рибними консервами «сєльдь в желє», розкупивши її за три дні. Чому люди раптом почали хапати саме ці консерви, коли поруч вільно продавали консерви з усіляких скумбрії, сардини, салаки, кільки та іншої риби в олії, томаті та власному соку? Відповіді не було. Народ мовчки займав чергу і тягнув оті консервні банки додому. За кілька років ми знайшли ці консерви вдома у мого однокласника, але закушувати ними не наважилися. Минуло двадцять років. Полиці та холодильники рівненських квартир заповнили куплені по талонах консерви, цигарки, крупа та інше, аби потім тихо там позасихати. У різні часи наші земляки запасалися розчинною кавою, сіллю, цукром… Список можете продовжити самі. Найцікавішим у цьому процесі був вибір товару. Моя мама двадцять років тому так і не змогла пояснити, навіщо вона купила тридцять пачок сигарет «експрес», якщо ніколи у житті не курила. Років за п’ять після цього вона використовувала ті цигарки проти тарганів. Прийнято вважати, що прагнення наших людей терміново чимось запастися йде від голодних часів, коли ніхто не міг бути упевненим у майбутньому, коли той, хто мав запаси, був підготовлений до наступного голоду, в настанні якого ніхто не мав сумнівів. А голод, як той кінець світу, так і не настав. Що сталося тепер? Чому народу раптом захотілося гречки? Подорожчала, скажете? А що не подорожчало? Згадайте, скільки разів ви торік їли гречку? Щодня, щотижня, щомісяця? Згадали? Якщо так, то поясніть, чому вам її саме тепер закортіло? Як на мене, то справа зовсім не в голоді, якого у найближчі п’ятсот років не буде. Справа у психології наших людей, які прагнуть до успіху, до того, щоб бути першими. Причому тут гречка? Пояснюю. Аби досягти успіху в будь-якій справі, чи то у вивченні китайської мови, чи то у стрибках у довжину, чи то у торгівлі бензином, слід докласти багато зусиль, працювати довго і виснажливо, не знаючи напевне, чи буде результат, чи вдасться досягти мети. Більшість із нас мети на досягає. Чи то здібностей не вистачає, чи то терпіння, чи ще чогось. Ми із заздрістю дивимось на тих, кому щось вдалося, і мріємо бути першими хоча б у чомусь. Інколи навіть самим собі у цьому не зізнаючись. Шанс бути першими нам дав комунізм, за якого завжди чогось не вистачало. Тож купити щось першим, знаючи, що іншим не дісталося, було тоді серед нас найпоширенішим спортом. Опинився у черзі першим, купив дешевої ковбаси — ось ти і чемпіон. Можна повертатися додому задоволеним, справедливо вважаючи, що день минув недарма. Нині купити будь-що не проблема. Гроші давай — твоє! А як же із нашою свідомістю? Із нашим прагненням до успіху? Де наш шанс? У гречці! Чутки про те, що той чи інший товар може зникнути чи дуже подорожчає, одразу мобілізують наших людей і вони біжать до черги, не встигаючи подумати, чи воно їм насправді так треба. Пам’ятаєте, як півтора року тому народ бігав за лимонами, які ніби виліковували забутий вже якийсь там грип? То було щастя! Володар лимона вважав себе переможцем у боротьбі з тим грипом і засинав із почуттям виконаного обов’язку. Тепер люди масово стартували у чемпіонаті із здобуття гречки. На здоров’я! Хто виграє, зможе запросити гостей на гречку. Але вже зараз. Потім буде соромно.
