Колись у дитинстві мати купила мені книжку з народними прислів’ями, приказками та прикметами. Окрім насправді перевіреної століттями народної мудрості, у книжку були вставлені нові премудрості, які, на думку видавців, народилися вже у часи будівництва комунізму. Які саме — вже забув. Дитяча пам’ять підказує лише те, що з ними зробили у повсякденному вжитку. Щось на кшталт «трактор у полі дир-дир-дир — ми за мир!». Усе це доводило тоді й доводить тепер, що нові мудрі вислови і нові прикмети виникають постійно. Як зараз кажуть — у режимі реального часу. Наприклад, прикмета «помив авто — чекай дощу», яка діє виключно на території колишніх будівників комунізму. У Франції такої прикмети бути не може — дороги там чисті завжди, хоч у дощ, хоч у спеку. Із впровадженням у наше життя демократії, яка передбачає періодичні вибори, виникли і нові прикмети.
Колись у дитинстві мати купила мені книжку з народними прислів’ями, приказками та прикметами. Окрім насправді перевіреної століттями народної мудрості, у книжку були вставлені нові премудрості, які, на думку видавців, народилися вже у часи будівництва комунізму. Які саме — вже забув. Дитяча пам’ять підказує лише те, що з ними зробили у повсякденному вжитку. Щось на кшталт «трактор у полі дир-дир-дир — ми за мир!». Усе це доводило тоді й доводить тепер, що нові мудрі вислови і нові прикмети виникають постійно. Як зараз кажуть — у режимі реального часу. Наприклад, прикмета «помив авто — чекай дощу», яка діє виключно на території колишніх будівників комунізму. У Франції такої прикмети бути не може — дороги там чисті завжди, хоч у дощ, хоч у спеку. Із впровадженням у наше життя демократії, яка передбачає періодичні вибори, виникли і нові прикмети. Одна з них звучить приблизно так: «заговорили про мову — незабаром вибори». Вже, здається, у десятий раз напередодні виборів раптом виникають суперечки про мову. Політики виступають із заявами, депутати із законопроектами, хтось підтримує, хтось протестує і так далі. Скажімо, перевели позаторік дублювання іноземних кінофільмів на українську мову. І нічого. Погомоніли трохи і пішли. У кіно. Так тоді ж виборів не було. Тепер же починай спочатку! І що цікаво, народ щораз ведеться на це усе як на ворожіння циганки. Невже не зрозуміло, що суперечками про мову усі без винятку кандидати на усіх без винятку рівнях просто намагаються уникнути відповіді на справді важливі питання. Ну яка мені, скажіть, різниця, якою мовою говорить той, хто за безцінь викупив колишнє державне підприємство, узяв в оренду на багато років привабливу земельну ділянку, розтринькав невідомо куди бюджетні кошти чи набив мені писка у відділенні міліції? Життя у нас абсолютно однакове в усіх регіонах, якою б мовою там не говорили. Скажу більше — воно практично таке саме, як у сусідній Росії, де хіба що вивіски іншою мовою написані, а мовне питання чомусь ніколи не стояло. Скажете, що краще вже про мову сперечатися, аніж стріляти один в одного? Так це ж чиста демагогія! Насправді мовне питання є проблемою лише там, де частина людей не розуміє іншу, як у тому ж Узбекистані. У нас ця частина, яка генетично нездатна говорити нашою мовою, теж існує. Але ж ми одне одного розуміємо! Інша справа, що мовні суперечки заводять саме ті, кому, окрім «патріотизму», немає чим пишатися. Я, мовляв, говорю українською і тому голосуйте за мене. Або навпаки. Саме вони довели нашу мову до нинішньої кризи. Скільки наших співвітчизників заговорили останніми роками італійською, іспанською, португальською і так далі! Їх за кордоном повно! А чи є там збудовані ними наші церкви чи хоча б культурні центри? Українська газета у Португалії видається російською мовою. Сам бачив! То коли у Португалії видаватися рідною мовою невигідно, то чому в нас має бути навпаки? Не подумайте, я у депутати не висуваюсь і збирався взагалі нічого про це не писати, закликавши усіх вас не піддаватися на мовні провокації. А врешті сам піддався. Що зробиш — час настав, вибори незабаром!
