Якщо вірити міському голові Рівного, у серпні цього року у кожного із понад 200 тисяч рівнян виникло нестерпне бажання терміново відсвяткувати 720-річчя Рівного. Не дивуйтесь, якщо у себе чи ваших знайомих ви такого бажання не виявили. Значить всі двісті тисяч бажань сконцентрувалися в душі Віктора Чайки та людей із його найближчого оточення. Бажання на славу погуляти помножувало передчуття надходження для цієї потреби бюджетних асигнувань та спонсорських коштів. Який міський голова не любить щедро відзначити ювілей? Немає таких міських голів.
Скільки саме коштувало дводенне народне гуляння 24-25 серпня — навряд чи хто порахує. Бо з новознайденим «ювілеєм» були чомусь пов’язані ремонтні роботи на частині центральних вулиць міста, в результаті яких проспект Миру став схожий на сільську вулицю з купою грязюки посередині. Тих, хто гадав, що це декорація до фольклорного фестивалю, дійсність жорстоко розчарувала — фестиваль поїхав, купа землі довжиною сто метрів залишилась. У приватних розмовах міські керівники запевняють, що якби не святкування і виділені на підготовку до нього гроші від «Нафтогазу» та Мінтрансу, не бачити б нам навіть тих кількох заасфальтованих вулиць. Якщо це так просто, готовий святкувати День міста щотижня. Аби тільки платили. А якщо серйозно, то невміння міської влади вирішувати господарські проблеми інакше, ніж через сумнівного походження святкування дещо насторожує. Згадується досвід колишнього азотівського комсомольця, який вже у зрілому віці впав у радикальне православ’я. І має тепер за це щорічні відрахування «на собор» із обласного, міського і ще, може, якого бюджету. Виходить, що святкували ми своє несподіване 720-річчя не просто так, а за гроші. Відтанцьовували виділені або обіцяні на потреби міста кошти. Коротше, погуляли ми з Чайкою у кредит. Тепер слід борги віддавати. Міський голова терміново вирішує із високопосадженими київськими обіцяльниками, які ніби гарантували оплату свята. І розуміння там зустрів не одразу. «Ви ж свято провели? Чого ще хочете?» — так чи майже так відповів ніби на нагадування про обіцянки керівник вітчизняного транспорту, якого Чайка вважав чи не головним потенційним спонсором. Аби мати уявлення про бюджетну дірку, яку доведеться латати нам всім, як платникам податків, наведемо лише деякі суми вже заплачених коштів. Згідно з розпорядженням Кабміну Держкомітет у справах сім’ї та молоді виділив 110 тисяч гривень на організацію молодіжних культурно-мистецьких заходів. На фестиваль «Древлянські джерела», учасники якого прогулялися містом у яскравих костюмах, Міністерство культури виділило 30 тисяч гривень. Навіть Держводгосп дав 270 тисяч на водойму для запобігання замуленню Устею річки Горинь, а Мінекоресурсів дало 300 тисяч гривень на будівництво каналізаційного колектора. І все. Розпорядження виконане, з контролю зняте. А за інші розваги, влаштовані під чиїсь домовленості, місто має платити самотужки. Немає сумніву в тому, що Чайка викрутиться. Сто тисяч туди, сто тисяч сюди. Не купить вчасно чергове авто для міськвиконкому за 200 тисяч гривень, помучаться чиновники на старих. Тим більше, що все це лише увертюра до справжнього свята. Незабаром Рівне знову святкуватиме день, обраний колись вищезгаданим азотівським дружинником і приурочений до Святої Покрови. Ініціатор наступного свята вміє виколотити гроші на улюблену гулянку, яка чомусь зветься «днем міста», з кого завгодно, хоч із Чайки, хоч із більших начальників і багатших бізнесменів. Знати б тільки, за що ми будемо відтанцьовувати 14 жовтня? Чого там понаобіцяли одне одному голови і депутати? Куди попереганяли сотні тисяч «святкових» гривень? Тільки не ходіть до міської влади із дріб’язковими питаннями. Сказано ж, немає у бюджеті грошей. Тільки на святкування!
