Ціна всім цим титулам відома. Просто хтось перший зрозумів, що на людському марнославстві можна в наш час трохи заробити. А що? Замовив кілька десятків гарних фігурок, пішов до гравера, щоб той написав потрібні на тих фігурках слова, найняв зал і вручай скільки завгодно і кому завгодно, присвоюй які завгодно титули.
Ціна всім цим титулам відома. Просто хтось перший зрозумів, що на людському марнославстві можна в наш час трохи заробити. А що? Замовив кілька десятків гарних фігурок, пішов до гравера, щоб той написав потрібні на тих фігурках слова, найняв зал і вручай скільки завгодно і кому завгодно, присвоюй які завгодно титули. Що не заборонено — те дозволено. Простота технології в тому, що все робиться безплатно: виготовлювач фігурок оголошується переможцем в одній із номінацій. Одержує свою ж фігурку і про гроші за роботу мовчить. Ще одну фігурку граверу, ще одну — директору залу, де відбувається вручення, ще одну — керівнику телекомпанії, яка це все покаже. Витрат — нуль. Тепер починаються прибутки. Знаходиш десяток грошовитих мужиків і оголошуєш, що вони — переможці номінацій. Запрошуєш на урочисте вручення. Потім тихенько пояснюєш, що вся ця церемонія тобі коштувала недешево, тому непогано було б витрати якось компенсувати, хоча б частково. Щасливий номінант платить скільки треба, головне — не запросити занадто багато. До грошовитих лауреатів для остаточного успіху залишається додати одного-двох відомих артистів, співаків. спортсменів. Ці нічого не коштуватимуть — їм по фігурці, по сто грам і по бутерброду. Знаю кількох спритних людей, які цим бізнесом, тобто присвоєнням звань і врученням пам’ятних фігур, вже не перший рік займаються, і досить успішно. В нашому місті теж були бажаючі. На початку дев’яностих вони навіть фігури орлів замовили у ливарному цеху тракторного заводу. Не вистачило їм терпіння і наполегливості. На перші ж виручені від багатого номінанта гроші хлопці загуляли і проект потроху заглох, потягнувши за собою ливарний цех. Або навпаки, сьогодні це вже несуттєво. А оце чую, що наш міський голова став лауреатом, визнали його «людиною року». Хто визнав і за що не має особливого значення. Приємно і все. Щось є в нашому міському голові. Словами не описати. Любить його народ, що б той міський голова не робив. Таке не кожному вдається. Один на мітингах пнеться, по радіо та телебаченню виступає, газети видає, а народ плює в його бік. Другий гроші наліво і направо розкидає, подарунки носить, спонсорує всіх підряд — народ байдужий. Третій готовий із штанів вистрибнути, ледь не особисто всі лампочки в місті закрутити і вулиці підмести — народ ані гугу. А нашого міського голову просто люблять. Якщо ж любиш, все пробачиш і від усіх захистиш. Нехай хтось насмілиться сказати, що моя кохана щось не так робить або сама не така. Раніше треба було. Поки вона коханою не була. Тепер пізно: визнавши, що покохав я не найкращу, я визнаю, що сам того, не найрозумніший. Так і з міським головою нашим — віддали ми йому один раз свою громадянську любов і готові тепер захищати його від усіх, навіть від себе. І правильно. Звісно, є у нас у місті проблеми, купа проблем, море проблем. Так і в інших містах ці проблеми є. Зате у нас є усіма любимий міський голова, а в них немає. Тому щасливі ми і радісні при нашому Чайці, щоб він був здоровий. А що номінацію йому дали, то нехай. Кашу маслом не зіпсуєш.
