Уже котрий день натовп пенсіонерів, точніше, пенсіонерок, штурмує відділення одного із банків, заблокувавши територію, з якої можна потрапити до дверей. Ці жінки виглядають рішуче — очевидно, що зіштовхнути котрусь з них зі здобутого місця у черзі практично неможливо. І головне, — для них немає значення, за чим саме вони стоять, чи отримають вони врешті від цього стояння якусь матеріальну користь.
Тому що стоять вони не за міфічними виплатами, які ще невідомо чи будуть. Вони просто беруть участь у змаганні між собі подібними, визначаючи переможців, призерів і тих, хто програв. Зазирніть в очі тим, хто найближче до дверей — ці очі сповнені гордістю за здобуту першість. Вони готові стояти так годинами — це їхній подіум, це їхній п’єдестал пошани, це їхній тріумф! Дивіться всі — я перемогла, я перша, я чемпіонка! Дивляться, щоправда, винятково ті, хто стоїть нижче на сходах. Але і цього цілком досить! Справді, де і коли ця жінка віком за шістдесят може стати першою, де ще вона може стати переможницею? Слідів занять хоч яким спортом на обличчях та у фігурах учасниць черги якось не видно. Наслідків особливої освіти на тих самих обличчях теж не проглядається. Усе своє життя вони були ніким — пересічними громадянками, які завжди товклися у задніх рядах. Тому черга для них — єдиний і останній шанс перемогти хоч у якомусь змаганні. Чим це усе закінчиться? А чим закінчується легкоатлетичний пробіг на сусідній вулиці, проведений у вихідний день? Переможці мають одну мить тріумфу на місці фінішу — і все! Потім вони стають такими ж, як усі. Зате у них була ця переможна мить, а у всіх не було! Але ж для перемоги у забігу чи ще якихось змаганнях слід тренуватися, слід щось вміти. Далеко не кожен здатний позмагатися хоч у бігу, хоч у футболі, хоч у математиці, хоч у конкурсі краси. І лише черга дає шанс усім! Головне — прийти першим і стати так, щоб тебе з твого місця не зіштовхнули. А якщо прийти першим не встиг, прилаштуватися поруч, аби потроху протискатися до заповітної мети. За чим саме черга — не має жодного значення. Вона просто має бути — за чим завгодно! Інакше яке це тоді життя? Повз немолодих жіночок, що впрівають біля дверей до відділення банку, легкою ходою крокують дівчата із мобільними телефонами в руках. Ці дівчата за мить оформлять через той телефон будь-яку банківську операцію без жодної черги. А навіщо вона їм, якщо вони ще молоді і певною мірою привабливі? Нічого, сорок років пролетять швидко, і нинішні дівчата, не всі, звичайно, теж шукатимуть чергу, в якій можна позмагатися за першість. Інакше не буває, бо черга — як життя!