Наталія Колосова — інвалід першої групи, вона не може ходити, пересувається на візку. Проте це не стало на заваді її активному способу життя. Вона працює репетитором з англійської мови, консультантом у львівській фірмі «Територія бізнесу», очолює громадську організацію, а ще займається бальними танцями. На жаль, за словами самої пані Наталі, вона — одна з небагатьох інвалідів, які змогли реалізували себе.
— Щоб інвалід міг жити повноцінним життям, здобувати освіту, працювати, розвиватися як особистість, йому потрібен доступ до інформації про те, як це можна здійснити, — вважає голова Громадської ліги інвалідів Рівненщини Наталя Колосова. — На жаль, чимало інвалідів не знають про центри реабілітації, про існування міського «Інваспорту», про можливість безкоштовного навчання в університетах Рівного. Деякі навіть не перебувають на обліку в управлінні праці та соціального захисту населення і, відповідно, не отримують допомоги. Зазвичай вони сидять вдома у стані глибокої депресії і не вірять, що вихід є. Один мій знайомий, молодий хлопець, не зміг закінчити навчання в ПТУ — одержав травму, через яку став інвалідом. Нині хлопець перебуває в стані апатії та безвиході. Коли кажу йому, що на цьому життя не закінчилося, відповідає: «Як далі здобувати освіту? Хто допоможе? Це нереально». А він, можливо, як і інші інваліди, які страждають від депресії вдома — талановиті люди, і в сприятливому середовищі могли б свої таланти реалізувати. На думку п.Наталії, проблему інформаційного бар’єра та психологічної підтримки людей з обмеженими можливостями могла б вирішити спеціально створена для цього служба довіри. У нас є управління праці та соціального захисту населення, проте основна його функція — надання матеріальної підтримки. Служба довіри надавала б переважно психологічні та юридичні консультації. Це була б та підтримка, завдяки якій інваліди були б насамперед поінформовані про свої можливості та шляхи їхньої реалізації. Тим часом уповноважений Міжнародного комітету захисту прав людей в Рівненській області Андрій Друзенко закликає громадські організації, в тому числі й ті, які займаються проблемами людей з обмеженими можливостями, об’єднатися у громадську раду. — У нашій юридичній практиці траплялися прецеденти, що стосувалися прав людини, коли судові рішення були, але вони не виконувалися, — каже п.Друзенко. — Вирішити проблему порушення прав одного члена громадської організації чи людини, яка туди звернулася, можна лише тоді, коли на її захист стане більшість. Головне тут — консолідація. Представники влади зважають на велику кількість людей.
