Гал Олсен мріяв про кар’єру художника. Але 1941-го США вступили в другу світову війну, і хлопця з міста Альбукерке, штат Нью-Мексико, мобілізували до армії. Він став авіаінженером-механіком. У липні 1944 року Гала направили на військову авіабазу, розташовану на Маріанських островах у Тихому океані. Перед відплиттям у порту він купив старий номер журналу Life і набір олійних фарб.
Гал Олсен мріяв про кар’єру художника. Але 1941-го США вступили в другу світову війну, і хлопця з міста Альбукерке, штат Нью-Мексико, мобілізували до армії. Він став авіаінженером-механіком. У липні 1944 року Гала направили на військову авіабазу, розташовану на Маріанських островах у Тихому океані. Перед відплиттям у порту він купив старий номер журналу Life і набір олійних фарб.
— Ти що, з глузду з’їхав? — сміялися товариші по каюті. — Нам 32 дні плисти через увесь океан. Нормальні люди накупили випивки й курива, а ти витратив гроші на такі дурниці.
— Кажуть, на острові Тініан гарні пейзажі. Я хочу їх намалювати.
— Ми їдемо воювати з японцями, а не прохолоджуватися.
Гал проглянув журнал, відірвав обкладинку й прикріпив її до стіни каюти. На фото, еротично виставивши оголені ніжки, усміхалася голлівудська кінозірка Рита Хейворт.
Той журнал вийшов у серпні 1941-го і мав неймовірний успіх. Відтоді інші американські видання, щоб привабити читачів, теж поміщали на обкладинки еротичні фото кінозірок. Найбільшою ж популярністю користувалися малюнки веселих дівчат у купальниках і легких прозорих сукнях. Чоловіки вирізали їх із журналів і приколювали на стіни казарм та матроських кают, у кабінах машин і літаків. Тому їх називали англійською pin-up girls — «дівчата, приколені до стіни».
Масове захоплення малюнками породило новий стиль в американському мистецтві, який так і назвали — пін-ап. Уперше про нього заговорили тоді ж, 1941-го. Еротична графіка існувала й раніше. Та в пін-апі художники підкреслювали не лише красу жіночого тіла, але ще ніжність і таємниці, які воно приховує. Cosmopolitan, Esquire, Life і Vogue так підняли свої тиражі в декілька разів.
|
 | |
— Чим гірше йдуть справи в журналу, тим симпатичніша дівчина на його обкладинці, — жартували американці.
Олсенові товариші взялися й собі вивішувати картинки з дівчатами. Один прикріпив на стіну календар із сексапільною дівицею, який йому поклали в мішок разом із пайком. Другий зняв із шоколадки обгортку із зображенням чарівної лялечки. У третього знайшлася пачка печива зі схожим малюнком. Дівчата в стилі пін-ап уже були намальовані на гральних картах, запальничках і портсигарах. Армійці цих грайливих блондинок із великими здивованими очима й округленим ротиком називали «своїми крихітками».
Малювати пейзажі Олсенові не довелося: після бомбардувань на острові Тініан мало що вціліло. Тоді Гал зобразив на носі свого літака оголену усміхнену дівчину й підписав: «Леді Удача». Після кількох вдалих бойових польотів до нього вишикувалася черга охочих прикрасити свої літаки еротичним малюнком.
— Зазвичай я малював дівчину на фюзеляжі, навпроти місця пілота, — згадував Гал Олсен. — Вважалося, що супротивник не стрілятиме в жінку. Іноді хлопці просили написати на літаках імена їхніх дружин, подруг, матерів. Та найчастіше я додавав до малюнку промовистий підпис: «Миленька», «Леді Удача», «Мадам — подзвони додому», «Сумую за тобою». Літак ніби одухотворявся, нагадував про дім і мирне життя. І члени екіпажу вірили, що повернуться до рідних живими й неушкодженими.
 |
| |
За зразок Олсен брав малюнки пін-ап із чоловічих журналів. Льотчики також приносили фото своїх коханих. Та найчастіше — портрети акторок. Найпопулярнішою була зірка мюзиклів Бетті Ґрейбл. У Голлівуді вона славилася красивими ногами. Навіть застрахувала їх на $1 млн.
— У мого успіху є дві причини, і я стою на обох, — казала Ґрейбл.
Її фото в купальному костюмі та малюнки з нього мали великий попит серед вояків. Згодом цей знімок журнал Life вніс до списку «100 фотографій, які змінили світ».
За час служби Гал Олсен розмалював понад сотню літаків. Спочатку працював безкоштовно. А потім почав брати $50-75 за малюнок, це нинішніх $630-945. Коли війна закінчилася, Гал заробив досить грошей, щоб оплатити навчання в художній академії. Він до старості продовжував працювати в жанрі пін-ап. Його часто запрошували розмальовувати приватні літаки.
Повоєнну Америку охопила пін-ап-істерія. Мільйонними тиражами розходилися журнали з дівчатами по 25 центів ($3 на сьогодні). А за 5 центів можна було придбати листівку з пікантним малюнком. Почали відкривати школи й коледжі, які випускали художників цього профілю. Кити американського бізнесу почали використовувати пін-ап для реклами товарів. Компанії Coca-Cola, Kodak, General Motors, Ford замовляли пін-ап-календарі та плакати. Чоловіки скуповували їх і розвішували в цехах і гаражах автомайстерень.
 |
| |
У стилю пін-ап склалися свої закони. Головний: усе в дівчині мало підкреслювати її сексуальність і жіночність. Наприкінці 1940-х — на початку 1950-х художники Джил Елвґрен, Ерл Моран і Едвард Ранчі спробували загострити сексуальний аспект пін-апу. Тодішня американська мораль була дуже пуританською, годі було малювати повністю оголене тіло. Тому художники вдавалися до хитрощів. Еротизм на малюнках проявлявся ніби ненавмисно. Зазвичай це була побутова сценка, в якій дівчина потрапляла в пікантну ситуацію. Приміром, нагинається, щоб підняти коробку, яка випала із сумочки, а в цей час вітерець здіймає її сукню. Або зненацька у трусиках тріскає гумка, і вони спадають аж до босоніжок.
Пози намальованих красунь ставали дедалі відвертішими. З’явилися зображення дівчат, які загоряють на пляжі оголеними або ж прикривають тіло рушником чи віялом.
Більшість художників малювали акторок, співачок і манекенниць. А Джилові Елвґрену імпонували звичайні американки.
— Знаменита дівчина чи ні — це неважливо, — казав він. — Головне, щоб у неї було високе чоло, довга шия, широко розставлені очі, маленькі вуха, гарне волосся, пишні груди, привабливі ноги й руки, а також гарна постава.
Елвґрен намагався поєднати невинне обличчя 15-річної дівчини й тіло 20-річної. Фотографував одягнену та зачесану модель на тлі декорації, а потім зі знімка робив малюнок. Макіяж, зачіска, одяг, білизна, взуття — усе підбирав у певному стилі.
На початку своєї акторської кар’єри серед зірок пін-апу з’явилася й 20-річна Мерилін Монро. 1946-го вона познайомилася з Ерлом Мораном і погодилася позувати йому за $10 на годину.
 |
| |
— Вона завжди точно знала, що робити. Її рухи, руки, тіло були досконалі, — згадував Ерл. — Вона була найчуттєвішою дівчиною. Кращою за всіх інших. Зображувала саме те, що я хотів.
У травні 1949-го через брак грошей Мерилін знялася для пін-ап-календаря оголеною. Позувати погодилася за умови, що при зйомках буде присутня дружина фотографа. За 2 години відзняли 24 діапозитиви двох поз. Перша — акторка лежить на червоному оксамиті, розтягнувшись на повен зріст. Друга — із відкинутою назад головою й підігнувши ноги.
У грудні 1953-го за $50 знімок із цього календаря придбав 27-річний Х’ю Хефнер і прикрасив ним перший номер журналу для чоловіків Playboy. Видання коштувало 50 центів і розійшлося накладом 52 тис.
Художник видавництва Brown&Bigelow Дуейн Браєрс 1958 року створив серію малюнків із життя рудої пампушки Хільди. Календарі та плакати з нею були дуже популярні в 1960-х. Зрештою вийшов цілий серіал про пригоди кумедної пампушки: за 36 років Дуейн створив близько 250 малюнків Хільди. На них вона господарює, їсть, спить, умивається, гуляє, потрапляє у різні пікантні ситуації, але на все реагує з гумором. Хільда живе в гармонії із собою, любить гарно попоїсти й не мучить себе дієтами. Листівки та плакати з пампушкою досі популярні в Америці: в антикварних інтернет-магазинах календар із Хільдою можна придбати за $25–45, а плакат — за $13.
Тисячу доларів видавництво Brown&Bigelow платило художникові на початку 1950-х за малюнок у стилі пін-ап. На сьогодні це становить близько $9 тис. Моделі отримували половину цієї суми за сеанс.
 |
| Рита Хейворт (Rita Hayworth, 17 жовтня 1918, Нью-Йорк — 14 травня 1987, там же) — американська кіноакторка, котра вважалася на піку своєї кар’єри в 1940-х роках секс-символом. Справжнє ім’я — Маргарита Кармен Кансіно (Margarita Carmen Cansino).
Народилася в родині відомого циганського танцюриста Едуардо Кансіно-старшого та Вольги Хейворт, хористки із шоу Флоренса Зігфельда (”Дівчата Зігфельда”). Спочатку пішла стопами батьків (виступати почала в 12 років). У 1935 році Рита привернула увагу студії 20th Century Fox і почала зніматися в кіно. Перша велика роль — у фільмі Говарда Хоукса «Тільки в ангелів є крила» (1939). |
