У перший рік служби у війську я мав купу щоденних проблем. Одна із головних — кирзові чоботи, які мали завжди бути чорними і блищати. Дотримуватись цього у будівельних військах було непросто — цементний розчин, глина чи просто грязюка обліплювали чоботи за кілька хвилин роботи.
Тож потім треба було ці чоботи спочатку від усього цього відмити, потім висушити, після чого начистити смердючою солдатською ваксою. І так щонайменше тричі на день. Добре, що на другому місяці служби хлопці мене навчили ці чоботи не мити, а мазати ваксою прямо по грязюці — це ж не для себе, а для старшини, щоб не чіплявся! Таким чином мої чоботи були завжди брудними, але старшина не мав до мене жодних претензій — зовні ж бо чорні! Згадую про це, коли проїжджаю вулицею, де за високими парканами стоять особняки наших колишніх «борців із злочинністю». Міліціонерів, суддів, прокурорів… Живуть вони там як у Бога за пазухою, маючи стільки, скільки не могли би офіційно заробити за тисячу років бездоганної служби! І не просто живуть, а відверто глузують із тих молодих поліцейських, суддів та прокурорів, які хотіли би виконувати свої обов’язки за законом. Насправді боротися із злочинцями, а не допомагати їм за частку від накраденого. Дивіться, пацани, як треба жити! Вчіться у старших! Не зважайте на закон, а хапайте, що дають! І головне — не бійтеся! Нічого вам за це не буде! Бачить це все молоденький сержант чи старший лейтенант і думає. З одного боку — закон, за захист якого платять не дуже щедро, з іншого — злочинці, які готові ділитися коли їх не чіпатимеш. Не візьмеш ти — візьмуть інші. Набудують собі палаців і сміятимуться над твоєю чесністю… Саме тому я не вірю нинішній владі. Зовсім не вірю. Проголошувана цією владою законність є нічим іншим як ваксою поверх бруду, як на моїх солдатських «кирзаках». Влада наша і не збирається очищуватись. Бо для справжнього очищення не досить перейменувати міліцію на поліцію та видати чорну форму замість сірої. Не досить набрати нових суддів та прокурорів замість старих. Треба спочатку розібратися із тими, хто разом із злочинцями десятиліттями грабували нашу державу, а тепер насолоджуються награбованим! Очистити нашу землю від цього бруду, щоб не смердів! Чи можна це зробити взагалі? Теоретично можна, але для цього треба кілька років розплутувати владно-злочинне кубло. Розплутувати за копійки, та ще й з ризиком для життя. Або просто звільнення, аби не плутався під ногами і не заважав «боротися із злочинністю». І таких принципових та безстрашних поліцейських, суддів та прокурорів мають бути тисячі і тисячі! І ніби вони вже є, принаймні у цьому нас переконує влада. А коли придивишся ближче, одразу згадуєш свої солдатські чоботи, де грязюка та гівно лише трохи замазані чорним. Ніби для старшини, хоча старшина все добре бачить і добре знає. Але у старшини теж є свої чоботи…
Микола НЕСЕНЮК.
