«Чому не дають орденів за доброту?»

1299 0

Ми у соцмережах:

 «Чому не дають орденів за доброту?»

66-річна рівнянка Галина Ковальчук, дивлячись телевізійні новини, дивується, як нині діти ставляться до своїх батьків: не слухають, ображають, навіть б’ють. Сама п. Галина вже десять років на пенсії. Близько трьох років вона не може ходити через ушкодження стегнових суглобів обох ніг. Її молодший син узяв на себе всі обов’язки з догляду.

— Я не знаю, що б я робила без нього, — каже жінка зі слізьми на очах. — Він у мене — золота дитина. Хоча має дружину, маленьку дитину і живе окремо, відвідує мене майже щодня. Ходить на ринок за покупками, прибирає вдома, готує їсти, навіть пере і вікна миє, не цурається ніякої роботи. Сусідка мені каже, що в неї дочки так по господарству не справляються, як мій Юра. Я щодня дякую Богу, що маю такого сина. Чому не дають орденів за доброту, за синівську любов? Він був би в числі перших, кого слід було б нагородити. Юрій — син п. Галини від другого шлюбу з Афанасієм Ковальчуком, який свого часу був мотогонщиком і мав численні нагороди за участь у змаганнях. Три роки тому він помер. Нині його сину Юрію 37 років, він працює токарем у КП «Рівнеелектроавтотранс». Отримує близько 1500 гривень, за які мусить і сім’ю утримувати (дружина перебуває в декретній відпустці), і мамі допомагати. Старший брат Юри живе в Білорусі, гроші час від часу теж присилає. — Моєї пенсії 600 гривень не вистачає ні на ліки, ні на прожиття, — продовжує п. Галина. — Лікарі кажуть, що треба терміново робити операцію на нозі, яка коштуватиме близько 4 тисяч доларів, причому ніяких гарантій, що я видужаю, не дають, через інші проблеми зі здоров’ям. Де взяти такі гроші? Я маю дотримуватися суворої дієти: телятина, печінка, гранатовий сік, але на все це потрібні чималі кошти. Лікарі із «швидкої», яких я викликаю, коли біль у суглобах стає нестерпним, сердяться і кажуть, що треба лягати в лікарню, нібито ліки надаються безкоштовно. А на що ж тоді я витратила 2 тисячі гривень, коли востаннє лежала в лікарні? Тільки томографія шлунка коштує 300 гривень. Пані Галина не може ходити через те, що все життя тяжко працювала, а це не могло не позначитися на її здоров’ї. — На роботу на цукровий завод у Малому Олексині, де я на той час мешкала, я пішла ще в 14 років, — розповідає п. Галина. — Для цього мусила схитрувати й приписати собі кілька років. Мені було там дуже тяжко, не раз і хворіла, бо була ще зовсім мала, а навантаження було як для дорослих. Потім вийшла заміж і поїхала з чоловіком жити в Казахстан. У нас народився первісток. Коли чоловік помер, повернулася в Україну і влаштувалася на роботу на Рівненський льонокомбінат, де п’ять років працювала вантажником, щоб зарплата була вища. Коли отримала виробничу травму правої ноги й пролежала в лікарні 6 місяців, вийшла на легшу, «паперову», роботу. Відповідно й зарплата була чи не вдвічі менша за попередню, тож коли мені запропонували вищу платню на «Газотроні», я погодилася. Та потрапила, як кажуть, «з вогню та в полум’я» — в ртутний цех. Я знала, що працюю тяжко і на шкідливій роботі, але все це робила заради грошей: життя моє було нелегке. Тепер розплачуюся за це власним здоров’ям.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також