Чорнобиль: чому плями радіаційних забруднень збігаються?

4977 0

Ми у соцмережах:

Чорнобиль: чому плями радіаційних забруднень збігаються?

Видана у 1974 році книга «Глобальні випадіння цезію-137 та людина» білоруському екологу та біологу Олексію Дубровському потрапила до рук не випадково. Її допитливому чоловіку «підсунули» знайомі, дізнавшись, що він цікавиться питаннями радіаційного забруднення українського та білоруського Полісся. Коли Олексій Дубровський порівняв карту радіаційного забруднення у книзі з подібними сучасними картами, виявилося, що вони збігаються. Це наштовхнуло його на думку, що радіація на Поліссі була задовго до аварії на Чорнобильській АЕС.

— Припускаю, що радіоактивно забрудненим Полісся стало після проведення у 1967 році ядерних вибухів на військовому полігоні у Семипалатинську (Казахстан), і якраз над поліськими землями розсіювали радіоактивні хмари, — пояснив п. Дубровський. - Крім цього, на Столінському військовому полігоні (Білорусь), як мені розповідали військові, використовували артилерійські снаряди з атомними бойовими зарядами. Про це тоді ніхто не розповідав. Але тодішні директори шкіл пригадують, що школярам давали якісь таблетки. Можливо, це були йодопрепарати. Саме у 70-х роках люди на Поліссі почали хворіти на лейкемії і помирати від них. Досі про таку хворобу тут ніхто не чув. Цілком можливо, що заповідники та заказники на Поліссі були створені не випадково. Адже вони розташовані якраз у тих місцях, де спостерігаються найвищі дози радіації. А на заповідних територіях перебування обмежене, на них не дозволяється збір ягід та грибів. Щодо аварії на ЧАЕС, то вона могла бути організована спеціально, щоб приховати інформацію про забрудненість радіонуклідами Полісся до 1986 року. Адже на той момент в СРСР вже розпочалася перебудова. І ця інформація могла випливти на поверхню. А це означало, що світова спільнота зрозуміла б, що комуністичний режим СРСР здійснював геноцид проти власного народу, випробовуючи на ньому вплив малих доз радіації. Звісно, це — мої гіпотези. Дослідити їх мали б науковці. Втім, поки що вони за це не беруться, хоч я висловлював їх на сторінках преси.

Коментарі Олександр Орлов, завідувач лабораторії радіаційної екології лісу, співавтор Державних гігієнічних нормативів України в галузі радіоактивності: — До 70% радіації, яка потрапляє у відкриті середовища внаслідок потужних ядерних вибухів, випадає у досить вузькій смузі — приблизно на тій самій географічній широті, що й місце вибуху. Це спричинено меншою швидкістю руху атмосфери у порівнянні зі швидкістю руху Землі. На жаль, Полісся і Семипалатинськ розташовані на одній широті, що й спричинило радіоактивні випадання у нас. Причому це було не лише після випробувань 1967 року і пізніше, а й до того. Радіонукліди після кожного вибуху тримаються в атмосфері до двох років. Щоправда, думаю, що п. Дубровський плутає два поняття — «радіоактивне забруднення території» та «радіоактивність харчових продуктів». Так, білоруське та українське Полісся характеризуються бідними дерново-підзолистими та перезволоженими торфовими ґрунтами. Тому вирощені на них продукти — значно радіоактивніші (до 10 разів) у порівнянні з вирощеними на територіях з тим же рівнем забруднення території, проте не на Поліссі. Про використання ядерної зброї на Столінському військовому полігоні у Білорусі я чую вперше. Думаю, що цього не було. А щодо йодовмісних таблеток, то давати їх школярам в ті роки та й нині — дуже правильно. І справа тут не в радіації. Просто Полісся є йододефіцитним ендемічним районом, де люди хворіли внаслідок нестачі цього важливого елемента задовго до глобальних випадань та ядерної аварії. Що стосується лейкемії, то щоб говорити щось про неї, потрібно мати достовірні медико-статистичні дані щодо захворюваності до 1970 року та після цієї дати. Створення заказників та заповідників саме у Поліссі аж ніяк не пов’язане з радіоактивним забрудненням. Вони створені там, де наявна найвища в Україні збереженість природних ландшафтів. А гіпотеза про спеціальне влаштування Чорнобильської катастрофи, щоб приховати більш ранні радіоактивні випадання, спричинені ядерними випробуваннями в СРСР, абсолютно хибна. Її хибність випливає з того, що, як їх називає п. Дубровський, «малі дози радіації» аж ніяк не є смертельними. І помилка спеціалістів з радіаційної гігієни після Чорнобиля полягає саме в тому, що вони забували населенню пояснити, що вплив малих доз на здоров’я людини має статистичний, вірогідний характер. А це означає, що берегтися треба, але смертельного вироку нема, хоча небезпека й наявна. Цього вчені не зробили, що призвело до гіпертрофованого сприйняття населенням і без того важкої радіаційної аварії та підсилення її наслідків ще й психо-фізіологічними захворюваннями, які до радіації ніякого стосунку не мають. Олександр Комов, лікар з радіаційної гігієни Рівненської обласної санепідемстанції: — Глобальні випадіння радіонуклідів у навколишнє середовище розпочалися з 40-х років минулого століття. Адже у 1942 році в США був запущений перший ядерний реактор. Потім були бомбардування атомними бомбами японських міст Хіросіми та Нагасакі. Далі почався період холодної війни. І в 1946 році був проведений перший ядерний вибух у Семипалатинську. З цього часу почалася гонка ядерних озброєнь. Випробування ядерних бомб відбувалися на землі, під землею і в повітрі. Тобто це — період інтенсивного випробування ядерної зброї. Ядерно-паливний цикл включає добування уранової руди, переробку її і збагачення, отримання урану і його використання. В цей час будувалися радіохімічні заводи для збагачення урану на Уралі, в Сибіру, Красноярську. І в 1957 році на одному з таких підприємств «Маяк», що в Челябінську на Уралі, трапилася аварія з викидом радіації. Інформація про це була цілковито засекреченою. І лише після аварії на ЧАЕС про це стало відомо, а з сіл біля цього підприємства, в яких досі спостерігається перевищення радіаційного фону, лише нещодавно відселили людей. Тож у нас на Поліссі рівні забрудненості цезієм приблизно такі, як у Челябінську, а може, й вищі. Втім, цезій — не найстрашніший радіонуклід. Адже він накопичується у м’язах і виводиться з організму за 70-80 днів. Значно страшніші стронцій та плутоній, які накопичуються у кістках і з організму не виводяться. Отож в СРСР діяли інститути, які вивчали глобальні випадіння цезію у навколишнє середовище, і їхні науковці виділили зони українсько-білоруського Полісся. Адже виявилося, що властивості поліських грунтів такі, що вони сприяють високій міграції цезію і стронцію по біологічних ланцюгах: з грунту — в рослини, потім у тварин, а від них у м’ясо та молоко й до людини. Тобто за рахунок глобальних випадінь цезію Полісся — найбільш продуктивне у плані переходу радіонуклідів в організм людини. Але це не означає, що тоді, тобто до аварії на ЧАЕС, на Поліссі були перевищення радіаційних норм. Від Семипалатинська і Уралу радіоактивні хмари до нас не дійшли. Втім, глобальні випадіння цезію у навколишнє середовище спостерігалися, і закінчилися вони тільки з припиненням випробування ядерної зброї. До речі, оскільки чорноземи, на відміну від поліських грунтів, менше віддають радіонукліди в рослини, то якби після аварії на ЧАЕС радіоактивна хмара пішла на чорноземні території, то досить було б їх просто переорати, щоб уникнути потрапляння радіації в рослини і в організм людини. Щодо версії про те, що начебто аварія на ЧАЕС була спеціально спланована, то це — цілковита нісенітниця. Адже хто буде навмисне підривати реактор? Тим паче, що до аварії таких високих доз радіації на Поліссі не спостерігалося. А стежили за радіаційним фоном ми постійно. Були для цього створені спеціальні радіологічні групи. Бо держава готувалася до війни. І ці групи мали навчати населення захисту в умовах ядерної війни. Крім цього, перед введенням в експлуатацію Рівненської АЕС ми вивчали так званий нульовий радіаційний фон, щоб знати, який вона здійснює вплив на довкілля. Що стосується аварії на ЧАЕС, то, скажімо, 28 травня 1986 року радіаційний фон у Рівному був 14-15 мікрорентгенів за годину. До вечора він підвищився до 90, а в Сарненському районі — до 2500-3000 мікрорентгенів. До аварії радіаційний фон на Поліссі сягав 6-10 мікрорентгенів за годину і нині він майже повернувся до цих цифр. А ось у продуктах вміст радіонуклідів не повернувся до доаварійного періоду. І найбільша нині загроза — молоко приватного сектора, гриби (особливо сухі), м’ясо диких тварин. Що стосується впливу радіаційного опромінення на людський організм. Малі дози радіації випробовувалися давно: і на солдатах ( це при ядерних вибухах в Семипалатинську, на Тоцькому полігоні), і на тваринах. Нині вважається, що будь-яка доза опромінення, більша за нульову, може викликати біологічний вплив. Але який — вченими не доведено. Тому наш уряд повинен максимально мінімізувати наслідки впливу аварії на ЧАЕС на людей і в першу чергу приділити увагу медичним обстеженням потерпілого населення. Так, в Японії до здоров’я потерпілих від вибухів у Хіросімі й Нагасакі — надзвичайно прискіплива увага. Приміром, вагітній жінці, дідусі й батьки якої були опромінені, призначають всебічне медичне обстеження, оздоровчі процедури. А якщо вона щось із цих обстежень чи процедур без поважних причин пропустить, гроші за це вираховують із зарплати її чоловіка. В результаті у потерпілих спостерігається навіть більша тривалість життя, ніж в решти мешканців держави.


ПОВІДОМЛЯЙТЕ СВОЇ НОВИНИ В РЕДАКЦІЮ "РІВНЕ ВЕЧІРНЄ": Тел./Viber/Telegram: +380673625686

Читайте також