Сумна традиція — вішати траурні вінки на місці загибелі людей в автокатастрофах — стала невід’ємною частиною сучасного життя, коли від швидкості пересування залежить успіх у комерції. Цього тижня свою смерть на дорозі неподалік Костополя знайшли ще четверо людей. Ще чотири вінки прикрасять і без того невеселий вигляд цієї автотраси, нагадуючи всім проїжджаючим про скороминучість їхніх повсякденних клопотів. Це сталося близько опівночі з понеділка на вівторок за кілька кілометрів від Костополя. Загинули чотири жінки. Ще четверо скалічених пасажирок мікроавтобуса, який в’їхав під вантажівку, зараз перебувають у лікарні — двоє у реанімації, двоє у травматології.
Нещастя трапилося з мешканками міста Копиль Мінської області Білорусі, коли вони вчергове прямували на ринок до Хмельницького за товаром. Для них, втім, як і для не однієї тисячі рівнян, поїздки до Хмельницького вже не перший рік звична частина їхнього нехитрого бізнесу — купити на гуртовому ринку товар дешевше, а вдома продати дорожче. На відміну від рівенських, білоруські торговці мають долати заради цього щонайменше п’ятсот додаткових кілометрів. Мікроавтобус «Форд-Транзит» з вісьмома білорусками на значній швидкості врізався ззаду в автотрейлер «Рено-Магнум», не доїжджаючи близько трьох кілометрів до Костополя з боку Сарн, за кількадесят метрів від придорожнього кафе «Затишок». В офіційних повідомленнях щодо причин аварії вказано, що вона сталася з вини 23-річного водія мікроавтобуса на ім’я Олександр. А ось що розповідають очевидці: Водій «Рено-Магнум», 41-річний Микола з Одещини: — Ми їхали двома «фурами» і вирішили зупинитися на перепочинок. Перша вантажівка вже заїхала на стоянку перед кафе, а я зупинився на трасі. Машина довга, щоб скерувати її на стоянку, треба було спочатку взяти трохи ліворуч, а тоді вже викручувати праворуч. Отож я зупинився на узбіччі і пропускав машини, які їхали ззаду. Першим був легковик, він обігнав мене і поїхав уперед. А ось мікроавтобус, не знижуючи швидкості, як їхав, так і врізався ззаду в трейлер. Думаю, водій просто задрімав. Бо потім казав, що пам’ятає лише, як їхав, а далі — удар. Удар, до речі, був такої сили, що наш «Рено-Магнум», а разом з контейнерами у кузові він важить 18 тонн, відкинуло на п’ять метрів уперед. Ми з напарником вискочили з кабіни, підбігли наші колеги з другої машини та клієнти з кафе... Це було страхіття: мікроавтобус майже на два метри залетів під вантажівку і перетворився на купу металобрухту. Зсередини лунали крики і стогін жінок, а зарадити їм ми спершу ніяк не могли. Щоб повитягувати людей з мікроавтобуса, треба було спершу витягнути сам мікроавтобус з-під вантажівки, а на це пішло трохи часу. Спершу зупинили інший мікроавтобус, накинули трос. Не вийшло. Потім зупинили вантажівку ГАЗ, і лише вона змогла відтягнути понівечений «Форд» трохи назад. На той час приїхала «швидка», згодом міліція прибула... Алла, працівник кафе «Затишок»: — Хоча в кафе голосно лунала музика, звук якогось глухого удару ми таки почули. Вискочили на вулицю, бо подумали, що, може, хтось із захмелілих клієнтів в’їхав у паркан, та побачили, що все начебто гаразд, лише «фури» стоять. Одна вже на нашій стоянці, друга на дорозі. А за кілька хвилин у кафе вбіг водій, попросив викликати міліцію і «швидку». Всі кинулися до місця аварії, допомагали витягувати тих нещасних, а коли їх всіх нарешті повезли у Костопіль, наші клієнти ще довго від крові відмивалися. Водій того мікроавтобуса навіть нічого сказати не міг, як він заїхав у вантажівку. Не помітити її було просто неможливо — зі всіх боків у вогнях, як новорічна гірлянда. Заснув, чи що? А може, це просто місце таке — кажуть люди, що там, де зараз дорога, колись було кладовище. З пасажирок мікроавтобуса на місці загинула 37-річна Галина Корсак. 49-річна Любов Сис та Наталія Лєвіна, якій 4 березня мало б виповнитися 24 роки, на момент приїзду «швидкої» ще подавали ознаки життя, але дорогою у лікарню померли. І остання з загиблих, 31-річна Наталія Сурко, померла вже в реанімації Костопільської райлікарні. Розповідає завідувач відділення Роман Жук: — Поступила вона до нас в 00.40 непритомна з відкритою черепно-мозковою травмою, переломом основи черепа, множинними переломами ребер, грудини, рук і ніг, у стані травматичного шоку 4 ступеня — це фактично передсмертний стан. Ще 20 хвилин серце потерпілої працювало, а потім зупинилося. Близько години ми намагалися її реанімувати, в тому числі з допомогою нещодавно отриманого сучасного апарата штучної вентиляції легень. Проте травми Наталії виявились несумісними з життям. У тому ж відділенні перебувають 34-річна Світлана Юруц і 40-річна Ірина Більдюкевич. За словами Романа Жука, їхній стан ще залишається тяжким, але вже не критичним. Принаймні загрози для життя жінок немає. Ще легший стан у 40-річної Ірини Ванагиль і 49-річної Любові Лєвіної. Любов зараз найбільше переймається тим, як найскоріше повернутися додому, щоб поховати доньку — загиблої Наталії Лєвіної. Щодо самої аварії жінки мало що можуть пригадати: — Якихось поганих передчуттів у нас не було. Дівчата, правда, спереду біля водія не хотіли сідати (обидві загинули — Авт.), але здавалося воно цілком зрозумілим — там не можна лягти, щоб відпочити. Галя кілька днів тому говорила, що якийсь сон у неї був незрозумілий, мовляв, вона у весільному платті, а квітів чомусь ніхто не дарує. Ми ж їй казали, що це добре, бо у нас кажуть, квіти — до операції, до лікарні. А воно насправді так вийшло, Галя загинула одразу, до приїзду лікарів. Тепер двоє її дітей залишилися сиротами... До Хмельницького ми їхали не вперше, влітку щотижня туди прямуємо, взимку — раз у два-три тижні. Зазвичай закуповуємо товару на 400-500 доларів кожна, бо якраз на цю суму можна набрати речей на 50 кг багажу, які дозволено провозити через митницю. Звісно, важкий це заробіток, але іншого немає. Цього разу виїхали з дому в понеділок о 16.15 — дорога далека, до Хмельницького з 800 кілометрів буде. О дев’ятій вечора проїхали митницю і повкладалися спати. А прокинулися вже після удару, коли навкруги понівечений метал, крики і стогін, чужі люди навколо нас метушаться... Як все сталося — зрозуміти не можемо, бо ж водій наш Саша хоча й молодий, але вже не раз возив людей до Хмельницького. Ніхто до нього ніколи жодних претензій не мав, їздив завжди акуратно. Та й ми не звинувачуємо його в аварії. Якщо він і винен, то хіба зумисне, і кому стане легше, якщо його посадять за цю аварію у тюрму? 23-річного Олександра, який керував мікроавтобусом «Форд-Транзит» і потерпів найменше — в нього лише трохи збиті ноги, в тюрму ще не посадили. Але вже затримали на три доби як підозрюваного у кримінальній справі, порушеній за фактом ДТП. Про це повідомив заступник Костопільського райвідділу міліції Сергій Рижий. Тим часом, у Костопіль приїхав консул Білорусі та близько тридцяти родичів і близьких потерпілих. Разом з місцевими лікарями і правоохоронцями вони вирішують, як найшвидше перевезти загиблих і скалічених жінок додому.
