Чотирнадцятій не вистачає хіба що учнів

Нова 14-та школа, збудована торік у Рівному, у загальну картину Басового Кута вписалася — її можна легко віднести до елітної, в якій навчаються діти заможних мешканців тутешніх маєтків. Насправді ж тут навчаються звичайні діти, без особливих забаганок — ті ж учні, які були у старому столітньому шкільному приміщенні з туалетами надворі. Синів та доньок багатіїв з Басівкута тут немає — їх возили батьки до більш престижних і з більш комфортними умовами міських шкіл. Можливо, тепер батьки й цих дітей захочуть навчати їх у новій школі, що неподалік їхніх будинків.

Директор навчального закладу Юрій Демчук з гордістю розповідає про школу, її учнів та вчителів, традиції і створені умови для роботи та навчання. Школа, будівництво якої тривало 10 років, коштує 29 мільйонів гривень. Директор каже, що на відміну від старого приміщення, в новому усе є — це найсучасніша у Рівному школа. Тут є спортивний зал, телецентр із супутниковим телебаченням та шкільний телеканал, тож учні зможуть готувати свої телепрограми. Має школа сучасний стадіон та спортзал з роздягальнями і душовими кабінками із гарячою водою, спеціальні класи для образотворчого мистецтва, комп'ютерний клас... От тільки учнів, каже Юрій Демчук, поки що малувато: — У старій школі торік навчалося 186 дітей — на більше не дозволяли умови, а цьогоріч вже маємо 240 учнів. Набрали два перших класи. З кожним наступним роком, думаю, кількість першокласників збільшуватиметься. Школа розрахована на 340 учнів. Наступного року, сподіваюся, ми стільки й матимемо. — Старшокласників не переводили до вашої школи з інших? — Батьки не дуже хочуть, аби їхня дитина на останній рік чи два йшла в іншу школу. Окрім того, нині багато школярів поступають з дев'ятого класу. Та й ми не хотіли б забирати усіх дітей з мікрорайону. У старенькій школі ми сформували клімат, який не хотілося б руйнувати. А тому з радістю прийматимемо першокласників, адже саме у такому віці починає формуватися особистість. — Район, у якому розташована школа, специфічний — дуже відчувається різниця у статках його мешканців. Це не впливає на стосунки між дітьми? — Оскільки ми лише рік у новій школі, то навчаються тут ті, хто ходив у старе приміщення. Батьки, які мали достатню матеріальну базу, обирали кращі навчальні заклади для своїх дітей. Що говорити, коли навіть туалет у нас був надворі. Конфліктів ніяких ніколи не виникало. Інша справа з першокласниками. Деякі складнощі проявляються, але не такі, щоб їх не можна було вирішити. — Школу будували десять років. Чи задоволені ви результатом? — Саме на початку листопада рік тому ми перейшли у нову школу. Я розумію, що будівництво такого об'єкта для нашого міста було складним завданням. Але справилися з ним на відмінно. За рік, що минув, скарг не було ні на що. — Пропрацювавши рік, можете сказати, скільки школа витримає без ремонту? — Косметичного? Думаю, не менше п'яти років. А капітальний аби за сто знадобився. Будівельники виконали свою роботу на десять балів із десяти. — Тобто школа повністю завершена? — Так. Лишилася лише друга черга — дитячий садок на дві групи. Його, можливо, закінчать наступного року.

— Школа обиратиме якийсь профіль навчання? — Поки що ми думаємо над цим. Хочемо визначити ексклюзивний профіль, такий, якого немає в місті і, можливо, навіть в області. Нині ж працюємо над проектом родинної школи — намагаємося якомога більше долучати батьків до виховання дітей та участі у шкільних заходах. Створили клас, в якому зібрали інформацію про визначних жінок-матерів країни. Плануємо обладнати батьківську кімнату. — Успішність учнів у новій школі не зросла? — Ми не проводили спеціального моніторингу. Проте, думаю, рівень все ж таки підвищився. Наша школа не може поки що похвалитися великою кількістю переможців олімпіад, проте ми стабільно здобуваємо перемоги в МАН, зокрема з географії. — І на завершення розмови не можу не зауважити — діти, аби потрапити до школи, переходять через залізничну колію. Не хвилюєтеся за їхню безпеку? — З першого ж уроку у першому класі ми розповідаємо про безпечний шлях додому. Просимо батьків, аби вони приходили за своїми дітьми. Принаймні у першому класі. Нагадуємо, аби йшли діти не через колію, а попід залізничним мостом. Ми зверталися із проханням про побудову підземного пішохідного переходу, але Львівська залізниця поки мовчить. Ми розуміємо, що це дуже дорогий проект.