У серпні минулого року наша газета писала про одеську групу спритників, «трудами» яких позбулися житла декілька сімей. Однією з особливостей їх «почерку» була та обставина, що разом із притулком люди втрачали і все майно, яке знаходилося в квартирі в момент її захоплення (на «законних», зрозуміло, підставах). Наскільки відомо автору, «одеська» справа з мертвої точки досі не зрушилася, зате нечисті на руку жителі «перлини біля моря» з’явилися в Києві, де й почали застосовувати напрацьовані схеми афер з нерухомістю. Пропонуємо читачам ознайомитися з нижченаведеною історією, щоб не опинитися на місці нашого героя, тим більше, що спритники все ще на свободі.
Як чудово все починалося... — До 1995 року ми із сім’єю жили в комуналці на вулиці Рейтарській, — розповідає екс-киянин Анатолій Васильович Корєнєв. — Назбирали трохи грошей, продали кімнату і купили квартиру на вулиці Чкалова (тепер Олеся Гончара). Ще через два роки одержали в райадміністрації дозвіл на будівництво мансарди і взялися за ремонт. Робили на вищому рівні, витрати були великі, й тому «будівництво» затяглося на декілька років... У січні 2000 року ми подали документи в Канадське посольство на незалежну професійну еміграцію. У травні 2001-го в’їзні візи були отримані, й ми почали збиратися в дорогу. Паралельно закінчували ремонт і обставляли новими меблями й побутовою технікою квартиру, яка на той час стала дворівневою і мала площу близько 120 кв. м. Справа в тому, що було вирішено її не продавати, а здати в довгострокову оренду. У жовтні дружина розмістила оголошення в газетах, і до нас відразу з’явилися брокери з фірми, яка спеціалізується на операціях з нерухомістю. Відразу обмовлюся — претензій до фірми в мене немає ніяких. Чому — стане зрозуміло трохи пізніше. Отже, до нас прийшли брокери і говорять, мовляв, у нас є клієнтка, яка, можливо, побажає зняти вашу квартиру. Ну а мені що? Є — ведіть. Ольга Андріївна Ветлицька (на жаль, читачу, до вироку суду ми не маємо права називати справжнє прізвище. — Авт.) виявилася дамою респектабельною. Розповіла нам, що сама вона з Одеси, там у неї чи то квітковий, чи то рибний бізнес, а в Київ приїхала з тієї причини, що чекає результатів перевиборів, у результаті яких, за всіма прогнозами, стане депутатом ВР. Під час бесіди, природно, поцікавилася й у нас причинами, через які ми здаємо квартиру. Ми їй все пояснили, попередивши також, що тут залишається жінка, наша довірена особа, якій і потрібно віддавати орендну плату. Ніяких заперечень з боку Ольги Андріївни не надійшло. Більше того, вона відразу запропонувала передоплату за два місяці — 3 тисячі доларів і призначила дату підписання договору про оренду на 18 жовтня. Гроші були нам дуже до речі — ремонт «з’їв» усі наші заощадження, та ще й доробити щось дрібне потрібно було. Єдине, що не сподобалося Ользі Андріївні, так це меблі, які вона попросила замінити. Довелося витрачати додаткові гроші, але тоді ми вже про це не думали — візи були дійсні тільки до 12 грудня і часу на пошуки іншого квартиронаймача не було. Пані Ветлицька, зважаючи на все, про це теж «здогадувалася». На підписання договору про оренду Ольга Андріївна не з’явилася. Тоді я не звернув на це уваги — гроші сплачені, та й людина начебто солідна. Одне слово, залишили ми доручення своїй знайомій і 6 грудня сіли на літак у Борисполі.
Почім фіранки для «депутата»? Через якийсь час мені повідомили «радісні» новини — орендар не бажає вести ніяких розмов з нашою довіреною особою, так само як і з моїм братом, який спробував розібратися в ситуації. Ні про які гроші, зрозуміло, мова і не йшла. Нарешті, у квітні 2002-го мені вдалося до неї додзвонитися. Я відразу сказав, що вважаю наш, нехай і не підписаний нею, договір, розірваним. У відповідь Ольга Андріївна заявила мені, що вона витратилася на ремонт і купівлю всіляких штор зі світильниками. Сума, за її словами, склала близько 6 тисяч доларів і є ніби орендною платою за чотири місяці. Про який ремонт вона говорила, я не розумію — як і було обумовлено, квартиру ми їй здали «під ключ». А під кінець бесіди вона заявила приблизно таке: «Я буду жити тут стільки, скільки захочу...» Я знову зв’язався з братом і попросив його з’ясувати механізм витрат пані Ветлицької. Залишалася в мене ще така примарна надія — а раптом справді витратилася жінка на якісь не передбачені мною потреби. Нехай надасть рахунки і чеки, а там уже будемо думати. За словами брата, зустріч відбулася, але далеко не з першого разу — то Ольга Андріївна на неї не з’являлася, то переносила... Коли ж, нарешті, ця знаменна подія відбулася, то першими словами пані Ветлицької були: «Можете мене поздоровити! Я стала депутатом Верховної Ради!». Потім брату був вручений написаний від руки список ламп-фіранок з «космічними» цінами. Сума, як і було мені сказано в телефонній розмові, складала майже шість тисяч доларів. На цьому рандеву закінчилося... Спостерігаючи такий розвиток подій, ми, через свою довірену особу, подали позов про виселення. Шевченківський суд позов задовольнив. У листопаді 2002-го судовий виконавець прибув на місце. Двері йому ніхто не відчинив, і довелося викликати спеціальну службу, щоб відкрити броньовані двері. Одне слово, опис спірного майна (пані Ветлицька з порога заявила, що всі речі в будинку належать їй) почався близько 16.00. А за законом, описування може тривати тільки до 22.00, після чого процесуальні дії припиняються, що й було зроблено. Тут до речі було б зауважити, що після цього епізоду і досі пані Ветлицьку ніхто, крім, можливо, її адвоката, в очі не бачив. Її навіть у суд викликати досить проблематично, тому що свою квартиру в Одесі вона продала і зі старого місця проживання виписалася. Але повернемося до перерваного опису майна. Ось тут і починається найцікавіше. Наступного дня адвокат Ольги Андріївни подає спочатку апеляційну скаргу, а потім заяву про скасування рішення суду з огляду на нові обставини, які стали відомі. Підставою стала... ксерокопія «Договору про оренду», підписаного орендарем і орендодавцем. Зважаючи на все, робився він дуже швидко, тому що мало не в кожному рядку зустрічаються орфографічні та стилістичні помилки, підпису орендодавця практично не видно. Але до цього я повернуся пізніше... Отже, відповідно до цього договору, квартира здана в оренду на три роки з оплатою... 150 гривень на місяць. Оригінал договору, судячи з наданої ксерокопії, був зареєстрований у податковій адміністрації. Пізніше ми послали туди запит на підтвердження, але нам відповіли, що такої реєстрації в них не значиться. Оригіналу договору так само досі не бачив ні я, ні суддя, ні мій адвокат. Проте свою роль він відіграв — виселення призупинили, справу відновили. Далі — більше. Певне, будучи впевненою в тому, що я в Київ не повернуся, Ольга Андріївна через свого адвоката подає зустрічну заяву про визнання за нею права власності на квартиру. Для обгрунтування вимог подається ксерокопія розписки, відповідно до якої я взяв у Ветлицької у борг 209 тисяч гривень (38 тисяч доларів) під заставу зазначеної квартири. Чи варто говорити, що оригіналу ніхто в очі не бачив... Відразу спливла ще одна ксерокопія пріснопам’ятного «Договору про оренду». Цього разу вона виглядала куди краще — були виправлені орфографічні помилки, допущені в першій копії, мій підпис видно досить чітко і т.д. А в іншому — він повністю був схожий на перший примірник. Тут зазначу, що всі ці ксерокопії я за свій рахунок віддав на графологічну експертизу. Точніше, це називається «Дослідження», тому що експертизу може призначити тільки суд, але оскільки оригінали документів не були надані суду, то зроблено цього не було. Отож висновок спеціаліста, отриманий мною в серйозному закладі державного рівня, говорить, що текст розписки, а також підписи на обох ксерокопіях договорів «виконані не Корєнєвим А.В., а іншою особою». Наскільки я зрозумів, підставою для всіх цих зустрічних позовів та ін. послужили КСЕРОКОПІЇ документів, а оригіналів ніхто не бачив, у тому числі й суддя. Як могли прийняти такий позов до розгляду? Справа в тому, що в Шевченківському суді зараз проходить «обкатку» так звана «Канадська система». І якщо в інших судах позовні заяви приймає безпосередньо суддя, який звіряє копію з оригіналом і має право поставити «копія вірна», то тут на «прийомі» сидить помічник голови суду, який не має права такого підпису. У такий спосіб виходить, що позов приймають, потім справу віддають якому-небудь судді, а він, як ви розумієте, знати не знає, наскільки легітимні ці копії. Двома словами всіх тонкощів не розповіси, але, судячи з мого випадку, ця система відкриває широке поле діяльності для всіляких спритників.
Дивні збіги Але повернемося до мого приїзду в Київ. Через декілька днів після прибуття почалися дзвінки з погрозами — мовляв, чого приїхав, у твоїх же інтересах повернутися в Канаду. Але я особливої уваги на них не звертав... Зрештою, за порадою свого адвоката написав заяву в Шевченківську прокуратуру з проханням порушити кримінальну справу проти Ветлицької за фактом шахрайства. А через два дні... У той вечір, 12 лютого, я під’їхав до будинку брата, в якого зараз живу, близько півночі. Залишив машину і вирушив до під’їзду. Кодовий замок там завжди барахлив і цей раз не був винятком — двері в під’їзд не відкривалися. Як завжди в таких випадках, я вирішив обійти будинок, для того, щоб зайти з чорного ходу. Назустріч мені йшла група з трьох чи чотирьох людей. Коли вони порівнялися зі мною, послідував удар по голові, від якого я впав. Потім мене довго били ногами, після чого я знепритомнів... Коли отямився, то виявив, що кишені вивернуті. Пропали мої документи, пов’язані із судовою справою, посвідчення особи, техпаспорт на машину і мобільний телефон. Ну й, зрозуміло, гроші — щось близько сімдесяти гривень. Викликали міліцію, згодом була порушена кримінальна справа, але, як ви розумієте, достатніх підстав пов’язати її з «квартирним» питанням немає ні в мене, ні, тим більше, у міліціонерів. Мені, звичайно, слабко віриться в такі збіги, але тут вже нічого не вдієш. Радує те, що документи наступного дня приніс сусід — знайшов тут же, у подвір’ї. Наостанок хотілося б сказати ось що. Перед тим, як укласти якусь угоду — перестрахуйтеся зайвих десять разів! Не бійтеся виглядати кумедними, щоб потім не кусати лікті...
Від автора Що ж за дивний птах залетів на землю київську з одеських країв? Хто ж така Ольга Андріївна Ветлицька, «депутат Верховної Ради»? Автор спробував у міру своїх можливостей навести довідки про цю «неординарну» жінку. І ось що з’ясував. Декілька років тому в Одесі проти Ольги Андріївни начебто порушувалася кримінальна справа за «контрабандною» статтею, яка, втім, згодом розвалилася. Далі. Пані Ветлицька, кажуть, мала відношення до відомого АРК «Антарктика» (пам’ятаєте її уявний рибний бізнес?). Побічним доказом цього служать чутки, що проти Ольги Андріївни збираються порушувати чергову кримінальну справу. Тому що, якщо вірити тим же чуткам, пані Ветлицька примудрилася «кинути» один з київських підрозділів «Антарктики» на півмільйона гривень. Так що не дивно, що заповзятливу одеситку тепер «шукають пожежники, шукає міліція». З таким «послужним списком» їй навряд чи допоможуть навіть гіпотетичні високі покровителі, іменами яких вона з такою легкістю сипала в розмовах...
