86-річний Михайло Мельничук із дружиною живуть на хуторі за чотири кілометри від села Верхівськ Рівненського району. Навколо — жодного сусіда, тільки ліс і поле. Доживати віку на самоті старенькі не захотіли. Тож у 2002 році звернулися в сільраду про виділення землі у Верхівську. Тим паче саме біля обійстя сина в селі була вільна ділянка — по суті, сміттєзвалище, заросле бур’янами.
Розповідає Юрій, син Михайла Мельничука: — У 2003 році сільська рада виділила моєму батькові, інваліду війни, 15 соток землі. А в 2004 році передала у приватну власність. Невдовзі батько отримав державний акт на право власності на земельну ділянку. Це було сміттєзвалище. Але землю ми взяли, бо ділянка знаходиться поруч з моєю хатою. Я найняв трактор, загорнули котловани, які тут були. Вирубали кущі, вивезли з дружиною все сміття і обробили ділянку як належить. Та перенести на цю ділянку дерев’яну хату своїх батьків з хутора Мельничуки досі не можуть. Бо об’явився ще один господар — Олександр Петручок, який стверджує, що ще у 1996 році купив нерухомість саме на цій землі. Юрист регіонального відділення Фонду держмайна України в Рівненській області Ігор Боліщук підтвердив це, уточнивши, що «продаж було здійснено на засадах приватизації шляхом продажу на аукціоні, у Фонді він купив тільки незавершене будівництво». Сільський голова Володимир Антонюк пояснив: — На цій землі раніше поспішно, лише за робочим проектом, було розпочато зведення 20 будинків для переселенців з чорнобильської зони. Коли ж ми почали генплан виготовляти, то виявилось, що там — санітарна зона кладовища і взагалі не можна будувати. Тільки чотири ділянки поза зоною. Тож з часом будівництво вулиці для переселенців припинилось. Оскільки Петручок викупив незавершене будівництво на одній з ділянок, ми запропонували йому написати заяву на виділення землі. Це він зробив у 1997 році. Але з тих пір не виготовив ні документації за рішенням сільської ради, ні відводу земельної ділянки, ні будівельного паспорта. Протягом 10 років у сільську раду він не звертався. Сьогодні на місці цієї вулиці — лиш залишки фундаменту, засипані сміттям. Здалося б, яке відношення має це незавершене будівництво до ділянки, виділеної учаснику війни? Як виявилося, безпосереднє, адже саме на ділянку Мельничуків, що поруч, вказав Олександр Петручок. Сільський голова Верхівська Володимир Антонюк розповідає: — Коли Олександр Петручок звернувся через 11 років у сільраду, ми виїхали на ті ділянки, а він каже — моя та, що виділили Мельничуку. Але ж на ній жодних слідів забудови немає. А Петручок же купував незавершене будівництво... У 90-х роках не було ні генерального плану села, ні меж земельних ділянок в натурі. Тобто чіткої межі своєї ділянки не знав і сам покупець. Проте щоб довести свою правоту, Олександр Петручок звернувся з позовом до Рівненського районного суду. В ньому він вимагав визнати рішення Верхівської сільської ради незаконним, скасувати державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий Михайлу Мельничуку. Нам вдалося поспілкуватися з інженером-будівельником, який у 90-х роках брав участь у будівництві вулиці для чорнобильців. Він підтвердив, що на місці земельної ділянки Мельничуків будівництва не проводили. Говорять про це і місцеві жителі. А залишки фундаменту, як свідчення колишнього будівництва, і зараз можна побачити, але на сусідньому сміттєзвалищі. Зважаючи на те, що Олександр Петручок і сам не набув статусу користувача чи власника земельної ділянки і не довів, що місце ділянок насправді збігається, районний суд у задоволенні позовних вимог Олександра Петручка до Верхівської сільської ради відмовив. Втім, він подав апеляційну скаргу до вищої інстанції і Апеляційний суд таки виніс рішення на його користь. Юрій Мельничук обурюється: — Батькові цю землю виділили, ми її обробили, а сусід купив фундамент, який поруч і який нікому не потрібен. Апеляційний суд виніс неправомірне рішення — ні свідків не слухали, ні з доказами не розібралися, зробили, як вважали за потрібне. Ми сподіваємось, що є справедливість у цій державі, звернулися в обласну прокуратуру і подали скаргу до Верховного Суду України. Думку Олександра Петручка про цю ситуацію нам не вдалося дізнатись, у розмові він обмежився лиш реплікою: — Я вам надав рішення суду, коментувати не буду. Нехай сільрада його виконує. Відмовився від пояснень і начальник Рівненської регіональної філії «Центру земельного кадастру» Олександр Головко, а саме це підприємство надало для позивача витяг із Державного реєстру земель, у якому вказано, що ділянки двох господарів накладаються. Марія Мельничук розповідає: — В суд першої інстанції цей документ представлений не був, він був поданий в Апеляційний суд. Але ж ніхто не виїжджав на місце батьківської ділянки, не обстежував її. Немає технічного акта обстеження. Рівненський апеляційний суд скаргу Олександра Петручка задовольнив частково. Зокрема, скасовано попередні рішення Верхівської сільської ради про передачу землі у приватну власність учаснику війни та рішення попередньої судової інстанції, недійсним визнано державний акт на право власності Михайла Мельничука на земельну ділянку. А місцеву сільську раду суд зобов’язав встановити межі земельної ділянки, виділеної раніше пану Петручку. Володимир Антонюк каже, що сільська рада хотіла вирішити конфлікт мирним шляхом — пропонувала і Петручку, і Мельничукам іншу, третю земельну ділянку. Проте жодна із сторін на цю пропозицію не погодилася. Адвокат Володимир Цуняк впевнений, що в цій ситуації відповідальність несе сільська рада, адже її працівники своєчасно не встановили межі земельних ділянок і не зафіксували це відповідним актом: — Сільська рада не створила комісію, не довела, що об’єкт, який купив Петручок, знаходиться на сусідній ділянці. Є ж креслення фундаменту. Є відповідні організації, треба їх залучити і надати докази до Верховного Суду. Ні обласна прокуратура, яка виступала на стороні Мельничуків, ні сільська рада не зуміли захистити інтереси людей похилого віку і довести в суді, що Петручок купив не ту ділянку, на яку зараз претендує. В результаті люди, які вже планували переносити хату батьків із хутора, залишилися ні з чим. Останню крапку має поставити Верховний Суд. Кого захищатиме він і які аргументи врахує — підприємця, який придбав будівництво та землю за 174 гривні, чи інваліда війни?
