У мене кудись подівся орден. Мій орден. Яким я, разом з усіма мешканцями Рівного, був нагороджений восени 1983 року.
Тоді Президія Верховної Ради СРСР нагородила наше місто орденом Трудового Червоного Прапора, який вручив в урочистій обстановці Олексій Ватченко, тодішній голова Президії Верховної Ради України. Орден цей багато років зображався всюди, де лише було можна, а потім кудись зник. Я розумію, що країна вже у нас інша, вийшли нові закони і все інше. Але ж ми залишилися, в основному, ті ж самі. І місто нікуди не поділося. Ніхто ж не забороняє нашим співгромадянам носити свої ордени, коли б і ким ці ордени не були присуджені і вручені. Носять досі, особливо в окремі святкові дні. Я також розумію, що усіх нагородити неможливо, і особисто ні на які нагороди не претендую. Але ж нагородили нас усіх. За нашу, треба розуміти, роботу. То куди ж поділася нагорода? Чому про неї не згадують, чому нею не пишаються? Може, наше місто відмовилось від того ордена на знак протесту проти політики керівництва СРСР? Так не було ніби такого. Думаю, що усе дещо простіше. Скоріше за все, хтось вирішив, що той орден нашому місту носити тепер не личить, ось і забув про нагороду. У нас так часто буває, коли люди і навіть цілі організації забувають про свої колишні нагороди, соромлячись їх носити і про них згадувати. Різні можуть бути причини, і ці причини слід поважати і не наполягати, аби нинішній політик показував усім свою почесну грамоту, одержану колись за «боротьбу із українським націоналізмом». Також можна зрозуміти науковців-істориків, які одержали наукові ступені за те, що зараз заперечують. Але причому тут наша праця, за яку нас, як мені здається, справедливо нагородив Юрій Андропов, підписавши у 1983-му відповідний указ? Не пам’ятаєте, хто такий Андропов? Справді, давно це було. З того часу яких лише нагород не навпроваджували і кого лише тими нагородами не удостоювали. Дійшло до того, що орден часів СРСР можна спокійно купити на базарі у нащадків тих, хто цей орден колись отримав. Гадаю, що орден Трудового Червоного Прапора на базарі теж можна знайти. Але я не хочу на базар, я хочу, щоб моя нагорода десь існувала реально, щоб я міг привести дітей і показати, чим нагородила радянська влада мене і ще пару сотень тисяч моїх земляків. Бо ж виходить, що, з одного боку, археологи час від часу сумлінно колупають землю у центрі Рівного у пошуках раритетів колишніх часів, заважаючи будувати торговий центр, а з іншого боку — орден, нагороджені яким люди ще живі, десь тихенько прикопаний. Навіщо завантажувати археологів майбутніх часів? Давайте збережемо цей орден, як би до нього хто не ставився, давайте виставимо його на загальний огляд. А може, я помиляюся? Може, мій орден лежить десь на почесному місці доглянутий і збережений? Тоді скажіть де. Я прийду подивитися. І номер перевірю у того ордена. Щоб справжній був, а не з базару.
