Жила собі одна прикольна диктатура. Дітей та молодь безкоштовно навчала у школах і університетах. Хворих лікувала безкоштовними медпрепаратами. Автомобілістам заливала у баки копійчане пальне. Молодятам, що одружуються, дарувала безкоштовне житло. Майбутнім дрібним підприємцям давала на розвиток бізнесу безвідсотковий кредит у розмірі 20 тисяч доларів.
Жила собі одна прикольна диктатура. Дітей та молодь безкоштовно навчала у школах і університетах. Хворих лікувала безкоштовними медпрепаратами. Автомобілістам заливала у баки копійчане пальне. Молодятам, що одружуються, дарувала безкоштовне житло. Майбутнім дрібним підприємцям давала на розвиток бізнесу безвідсотковий кредит у розмірі 20 тисяч доларів. Одиноким жінкам надавала щомісячну допомогу. еквівалентну українським дев'яти тисячам гривень. Ще у цій дивній диктатурі був сухий закон. Тобто не було не лише нахабної алкогольної реклами, але і самого алкоголю. Звучить як казка, чи не так? І жив у цій казковій диктатурі глибоко нещасний народ, позаяк підкорявся він диктатору — тирану і самодуру. Бо тільки самодур, а не нормальний пацан може так по-дурному розтринькувати гроші. Бо тільки садист може так знущатись над людьми, відбираючи у них горілку. (До речі, в Україні від отруєння спиртним щорічно помирає 9000 осіб). До всього звикли нещасні: і до безкоштовних хірургічних операцій, скажімо, з пересадки нирки, і до оплаченого державою навчання за кордоном. Але звикнути до відсутності алкоголю — не змогли. Коли розквітла арабська весна, спраглий люд, ледарі та інші маргінали радісно вийшли на вулиці. Тут їх очікували, нетерпляче потираючи руки, емісари демократичного Заходу. Ніщо так не стимулює безкорисливе прагнення допомогти пригнобленим, як наявність у них родовищ нафти та газу. Спільними зусиллями закордонні демократи та місцеві пасіонарії лінчували сатрапа і ката. І розпочалась ера свободи та демократії. Але, як пише одна стара та мудра книга, "ничто не ново под луной". І ця історія не є новою. Принаймні щось до болю знайоме я читав на сторінках відомого російського сатирика початку ХХ століття Аркадія Аверченка. "Ровно 10 лет назад рабочий Пантелей Грымзин получил от своего подлого, гнусного хозяина-кровопийцы поденную плату за 9 часов работы — 2 рубля с полтиной. За целковый купил полфунта ветчины, коробочку шпрот, булку французскую, полбутылки водки, бутылку пива и десяток папирос. И стало так обидно. За что, шептали его дрожащие губы? Почему богачи и эксплуататоры пьют шампанское, ликеры, едят рябчиков и ананасы…О, если бы мы, рабочий класс, завоевали себе свободу! То-то мы бы пожили по-человечески... Весной 1920 года рабочий Пантелеймон Грымзин получил поденную плату 2700 рублей. Купил фунт полубелого хлеба, бутылку ситро, осталось 14 целковых. Приценился к десятку папирос. Плюнул и отошел. И так ему горько стало, что чуть не заплакал. Эх, Пантелей, Пантелей… Здорово ты дурака свалял, братец ты мой". Щось мені підказує, що лівійці, а саме їхню країну я мав на увазі, незабаром нагадуватимуть цього Пантелеймона. Нова комедія Саші Барона Коена "Диктатор" сюжетно нагадує класичну кінокомедію 80-х "Поїздка до Америки" та класичну казку "Принц та жебрак". Пам'ятаєте, як герой Едді Мерфі — спадкоємець престолу багатого африканського королівства прибуває інкогніто до сучасного Нью-Йорка і влаштовується простим прибиральником у кафе. У подібну ситуацію потрапляє і диктатор вигаданої північно-африканської держави Вадії генерал-адмірал Аладдін. (У цьому образі впізнається насамперед Муамар Каддафі). Щоправда, менеджером в американському екомаркеті він стає не добровільно, а вимушено. У результаті державного заколоту його місце займає двійник, а справжній диктатор — без документів, грошей та з насильно зміненою перукарськими ножицями зовнішністю опиняється на вулиці. Британський комік, із трансформованим на англосаксонський лад прізвищем Коган, цинічно стібеться над всім, що потрапляє у поле його зору. Жертвами його хамства стають євреї, ісламісти, негри, феміністки, інваліди, зелені, світові диктатури, західні демократії, звичайні обивателі, небожителі з Голлівуду. Перед нами абсолютно неполіткоректна сатира, наповнена отруйним сарказмом, політичними шпильками, пікантними та расистськими жартами. Про такого, як Коен, кажуть — "у нього немає нічого святого". Епатажний комік знову осідлав улюбленого коника, чи то пак верблюда і продовжує шокувати світову публіку. Нагадаю, його перша повнометражна псевдодокументалістика "Борат" про американські походження казахського журналіста була заборонена у Казахстані та Росії. Другу стрічку про пригоди пі….са заборонили в Україні. Туркменістан і Таджикистан вже заборонили "Диктатора". Хто на черзі?
