Перед вами реконструкція новітньої історії словами її безпосередніх творців і учасників, героїв і антигероїв, переможців і аутсайдерів, з допомогою якої можна не тільки зануритися в середовище або по-новому побачити знайомі події, але й, відновивши контекст подій, що відбуваються, зрештою зрозуміти, чому все відбувалося так, а не інакше.
1. «Місце сидіння визначає точку зору», — Леонід Кучма, Президент України (1994-2004), 1994 Ще на зорі свого першого президентського терміну найбільш довгограючий український Президент сформулював основний імпульс політичної мотивації не тільки декади свого правління але, як виявилося, і наступного періоду. 2 «Ми не виграли, але і не програли», — В’ячеслав Чорновіл, лідер Народного руху України, 1994 Як виявилося, усе-таки програли. Шанс, коли Україна могла обрати демократичний шлях розвитку, упущений. Найближчі десять років нас чекала доля всіх постсоціалістичних держав, де до влади прийшла вчасно перефарбована радянська диктатура. 3. «Я — не політик, я — хазяїн», — Павло Лазаренко, прем’єр-міністр (1996-1998), 1996 Середина 90-х, поява нового класу — олігархів, акул ще більш зубастих, які досить швидко розправилися зі своїми духовними гуру — новими росіянами. Лазаренко, Пінчук, Волков et cetera... Відтепер вплив фінансово-промислових угруповань на державну політику буде зростати тільки по висхідній, з невеликою паузою наприкінці 2004— го — на початку 2005-го. 4. «Я думаю, що в наш великий герб потрібно внести граблі», — Зіновій Кулик, міністр інформації, 1998 Фраза заступника секретаря РНБО і радника Януковича насправді органічно застосовна для будь-якого періоду незалежної історії. Показово, що подібні оцінки звучать і в Росії. Правда, там лідер «Яблука» Григорій Явлінський говорив про наступання на граблі як про національний спорт росіян. Але друга частина його афоризму про те, що «наступають одні, а в лоба б’є іншим», однаково справедлива як щодо Російської Федерації, так і України. 5. «Ви запитуєте, чому не виконується Конституція? Ми не живемо по Конституції, ми витираємо об неї ноги», — Михайло Сирота, народний депутат, глава Трудової партії України, 2000 Дивно, але факт — найбільша небезпека для Основного Закону завжди виходила від його безпосереднього гаранта. Прикладів історія української незалежності може привести більш ніж достатньо. Вальяжне небажання Леоніда Кравчука формувати необхідне конституційне поле змінилося запеклим опором Леоніда Кучми будь-яким спробам законодавчо закріпити і розмежувати повноваження провідних галузей влади. Та й сама ідея реформи з’явилася відразу ж після прийняття Конституції в 1996-му. 6. «Поки неясно, якого прем’єра придбали, але гарного банкіра уже втратили», — народна мудрість, 2000 Напевно, справжній зміст цієї фрази невідомого автора (хоча деякі журналісти приписують авторство Михайлу Бродському) стає зрозумілий тільки сьогодні, багато років після її появи. Тоді призначення Віктора Ющенка прем’єр-міністром показало, що Кучма обрав нову тактику поведінки. Відтепер він буде маневрувати між інтересами олігархічних угруповань, підіграючи одному з протиборчих кланів у потрібний момент, але відкрито ні до кого з них не приєднуючись. 7. «Разом нас багато. Нас не подолати!» — революційний Майдан, 2004 Українцям знадобилося понад десять років, щоб перейняти й ефективно застосувати звичну для західних демократій тактику мирного вуличного протесту. Восени 2004-го ці слова, озвучені сотнями тисяч людей, поставили хрест на хитромудрих планах реінкарнації Кучми. Уже тоді бентежив той момент, що ті, які стояли на трибуні Майдану, мали настільки ж далеке відношення до щирої демократії, як і їхні опоненти з протилежного табору. А першим тривожним сигналом стала поява на сцені в новорічну ніч Миколи Азарова. Виявилося, що це був не сигнал, а тенденція. 8. «Корита ті ж, тільки свині міняються», — Володимир Литвин, спікер ВР України (2002-2006) Тоді подібні слова керівника українського парламенту звучали, щонайменше, у дисонанс із настроями, що охопили країну, але, на жаль, виявилися пророчими. Під пісні й танці нової державної еліти відбувається зміна декорацій на підмостках, хоча глядачі вимагали реконструкції саме сцени. 9. «У політиці ключове слово не «кум», а «політика», — Олександр Зінченко, екс-держсекретар України, 2005 Демарш Зінченка, який підірвав ситуацію, висвітлив розрив, що намітився між тенденціями влади і суспільства. У той час як український народ сформував запит на демократизацію суспільства, розцінюючи «жовтогарячу революцію» як стартову точку в цьому процесі, «младокучмісти», які взяли владу, досягли межі свого політичного обрію і через брак інших політичних орієнтирів зайнялися тією єдиною діяльністю, до якої відчували покликання, а саме — одержанням комерційної вигоди. 10. «Якщо українці не бажають відповідати за свою країну, то я зроблю це замість них», — Сандей Аделаджа, нігерійський проповідник, 2006 Присутність цієї фрази в рейтингу виправдана вже хоча б тому, що людині іншої раси, релігії й культури вдалося декількома словами висловити квінтесенцію головної української проблеми. А саме, що вся українська історія — один суцільний приклад того, як українці прагнули перекласти відповідальність за свою долю на чиїсь плечі, а цей хтось не упускав шансу розпорядитися такою можливістю. Природно, з максимальною вигодою для себе.
